Таємниця бабусиного персня

IV

Після години безцільного блукання Києвом Кароліна опинилася на мосту. Проїжджаючі авто блимали фарами, світло ліхтарів відображалося у темній воді. Поодинокі перехожі проходили повз, кидаючи на дівчину збентежені погляди: "Чи не втопитися бува задумала?" Сама ж Кароліна нікого не помічала, заглиблена у думки про дивний перстень, який зараз лежав на її долоні, поблискуючи і переливаючись усіма відтінками зеленого. Вона навіть не одразу почула, що до неї хтось звертається. Лише коли підняла очі, побачила перед собою чоловіка, обличчя якого було майже повністю закрите капюшоном.

— Ви щось хотіли?

— Хотів, — голос незнайомця лунав приглушено, немов з-під землі. — Я твій друг, Кароліно.

— Звідки Ви знаєте моє ім'я?!

— Я все про тебе знаю. Знаю, чому ти тут і що написано в тих листах, які у тебе в рюкзаку.

Кароліна мимоволі притиснули рюкзак ближче до себе і відступила на крок назад:

— Що Вам від мене треба?
— Перстень.

— Але...

У руці незнайомця немов нізвідки з'явився лист, пожовклий, схожий на ті, що залишила дівчині прабабуся.

— Тут усе написано, — чоловік підініс його ближче до обличчя Кароліни, так що вона, незважаючи на півтемряву, легко прочитала добре знайому адресу отримувача, виведену прабабусиною рукою.

— Можна..?

Лист зник так само раптово, як і з'явився.

— Спершу перстень.

Якусь мить Кароліна ще вагалася, а потім простягнула прикрасу незнайомцю. Урешті-решт, вона вже зробила все, що могла, чи... Раптовий порив вітру ледь не скинув з чоловіка капюшон, але той встиг притримати його. І все ж дівчина помітила, як очі незнайомця, що вже був на відстані одного кроку від неї, блиснули червоним світлом. Інстинктивно відсахнувшись, вона затиснула перстень у кулаці і хотіла втекти. Та чоловік виявився спритнішим і сильнішим. Він схопив Кароліну за руку, немов лещатами, і просичав:

— Не хочеш по-доброму, то й не треба.

Здавалося, перстень ось-ось вислизне з  долоні. "Потрібно одягнути його", — промайнула думка. Тоді незнайомцю доведеться спершу поламати їй пальці. Зробивши неймовірне зусилля, Кароліна на коротку мить звільнилася з міцної хватки, але цього вистачило, щоб здійснити задумане.

Як тільки перстень опинився на пальці дівчини, смарагд на ньому почав випромінювати дивне світло.

— Ні! — вигукнув чоловік у капюшоні, і в ту ж мить Кароліна відчула, що її вже ніхто не тримає.

Незнайомець зник так само раптово, як і з'явився. І лише прабабусин лист самотньо лежав на асфальті. Дівчина підняла його, але відкрити наважилася не одразу. Інтуїтивно відчула, що тримає у руках відповідь на всі свої запитання, але не була певна, чи дійсно хоче це знати. Перстень тим часом перестав світитися, і вона вже почала сумніватися, чи не привиділося їй все це. Однак лист був реальним. Кароліна відкрила його і почала читати.

Любий Владику!

До мене дійшла радісна звістка, що ти повернувся з війни додому. Шкода, що мені довелося переїхати так далеко, і я не маю змоги зустріти тебе, обійняти, пригорнути і прошептати на вушко, що я вагітна. І безмежно щаслива. Уже через декілька місяців у нас народиться синочок або донечка, і я обов'язково назву його або ж її на твою честь.

Сподіваюся, до скорої зустрічі!

З любов'ю,
Софія

P.S. Надсилаю тобі нашу спільну фотокартку, єдину, що не загубилася під час переїзду. Нехай вона нагадує тобі про мене, про мою любов. А мені про тебе нагадуватиме маленький.
21.03.1944

Перед очима Кароліни з'явилося усміхнене обличчя бабусі. Бабусі Влади. Виходить, прабабуся стримала свою обіцянку. І документи про народження дійсно не справжні.

Старе, чорно-біле фото, яке Кароліна знайшла у конверті, не залишило жодних сумнівів: у молодій дівчині вона легко впізнала прабабусю, а риси обличчя юнака видалися їй ще більш знайомими — ці маленькі очі, ніс з горбинкою і виступаючі вилиці вона бачить щодня, у дзеркалі.

Кароліна перевела погляд на перстень, який ще й досі не зняла з руки. Він знову світився, щоправда, настільки слабко, що вдень, при сонячному світлі, ніхто цього не помітив би.

На перило мосту біля дівчини сів білий голуб, кілька разів похитав головою і щось провуркотів. Кароліні здалося, що він сказав їй "Доброго вечора". Та чи дійсно лише здалося?