Стрімер

Частина 7. Розділ 82

Позначка на дисплеї показала 13, і ось я тут. Ліфт клацнув, розсунув двері, і я прибув на останній поверх найвижчої точки Еліосу. Телевежа другої зеленої зони, студія телеканалу: Голос Еліосу. Мої батьки, сусіди, знайомі та знайомі знайомих дивляться тут улюблені передачі, або новини. Не знаю, правда як, проте до вух моєї мами, будь-які відомості про чудовиськ якось не доходять. Слабенько, либонь, намагаються донести. Зате решта все залітає на "Ура". Сам я ні телевізором, ні новинами не цікавився, проте будь-що однаково дійде до тебе в епоху технологій. Не дивись, не читай, не цікався — однаково знатимеш.

Повернув наліво, знайшов кабінет гримера. Постукав.
- Так, заходьте! — крикнули звідти.

Голос приємний, жіночий. Я обережно відчинив двері. Довга кімната. По один бік дзеркала з підсвітками. Столи завалені різною косметикою. В одному з крісел вже сидів ставний чорноволосий чоловік з правильними рисами обличчя та ледь сивим волоссям на скронях. Над ним вже чаклувало двоє молодих дівчат, обережно поправляючи кожне пасмо волосся, та проводячи пензликами (я не дуже розбираючь, як воно називається) по шкірі, даючи їй оливкого відтінку. Одна з них, повненька блондинка в чорному гольфі недбало показала мені на крісло поруч.

В свої сорок він виглядав, наче з обложок журналу. Акуратна зачіска та цапинна борідка, вправна постава. Навіть перед дзеркалом він тримав себе, немов перед публікою. Тарас Бринник, незмінний ведучий найпопулярнішої передачі та мрія всіх домогосподарок за сорок.

- Орест Лютий? — спитав, розглядаючи мене через дзеркало. — Думав ти вищого зросту.
- Камера.

Потисли руки. Я сів у крісло біля нього.
- Камера, — повторив Бринник. — Камера робить чудеса з людьми. А перед цим дрібку магії зроблять гримери. Чаклуночки мої!

Дівчата захихотіли, зайшовшись легким рум'янцем.
Я знизав плечами. Блондинка поправила крісло за мною, оцінила об'єм робіт і з тихим: трясця, почала розчесувати мене.

- Я вже п'ятнадцять років проводжу тут вечори, — продовжив Тарас. — Це важка робота, скажу тобі чесно. Медійність не для всіх. Я іноді заздрю таким, як ти?
- Таким як я?
- Мисливцям, авантюристам і шукачам пригод. Вільні вибирати. Живете на межі життя і смерті. Але потім я розумію, що ми обоє робимо важливу роботу. Тобі не важко, справлятись з своєю популярністю?
- Якось справляюсь.