Я напишу два слова на папері,
Та аркуш розірву, хоч неохоче,
Бо всі слова, належать білій стелі.
А думка заблукала в чорній ночі.
І те перо, яким писала вірші,
Спалило лиш за мить жорстоке сонце.
І рими мої стали уже гірші,
І звичні зорі, ніби незнайомці.
Закину старі зошити й, напевно,
Читатиму щодня черстві сонети.
Щоб ввечері, коли вже стане темно
Свої думки ловити у тенета.
