Епілог

545 26 12
                                    

soundtrack: Claire Wyndham - My love will never die

Дорогий щоденнику!
Цей день закарбується в моїй пам'яті, як найгірший день у моєму житті. Саме цього дня я назавжди попрощаюсь зі своєю сестрою.
Зараз я сиджу на її ліжку, вдихаю запах подушки, яка ще досі пахне її улюбленими парфумами і пишу тобі це. Сльози самі течуть по моїх щоках, я вже навіть не в змозі контролювати цей процес. Я втратила половину своєї душі, коли дізналася про те, що її немає.

Її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає, її немає

Написала я ці слова пару разів, щоб привикнути до цього і сльози вмить капнули на папір, розмиваючи чорнило.

Господи, дай мені й моїм батькам сил, щоб це пережити...

Я розлючено кинула щоденник в сторону і він з грюкотом відбився від стіни. Скрутилася калачиком на ліжку сестри і обійнявши свої коліна, гірко заплакала. За ці останні два дні, я постарішала, мабуть, років на п'ять зразу. Ви навіть не уявляєте, що я пережила з того моменту, як почула ці слова: «ваша сестра загинула в автокатастрофі». Це боляче. Морально боляче. І ніхто не може зараз зрозуміти мої почуття... І не зможе.

Моєї сестри більше немає...

***

Ми стоїмо на місцевому цвинтарі, слухаючи промову священника. У завжди сонячному Лос-Анджелесі зараз падає дощ. Навіть небеса плачуть за Дженні. Я розглядаю всіх людей навколо. Під парасольками важко їх розгледіти, та все ж. Тут знаходяться всі друзі сестри: одногрупники, викладачі, наші родичі, які приїхали з Канади та й просто знайомі. Я навіть не намагаюсь поглянути на домовину, біля якої ридає мама, а тато підтримує її, як тільки може, хоча сам не знає куди подітися від болю за свою старшу доньку. Я підняла очі й глянула на небо, подумавши про те, що Дженні тепер завжди буде там. Мої сльози змішалися із дощем, волосся одразу стало мокрим, а одяг перетворився на вогкі, холодні ганчірки, через те, що я навіть не в змозі відкрити парасолю.

Ці три дні вибили із мене всю радість і щастя. Я була абсолютно пуста всередині й мене вже нічого не врятує. Світле небо вмить накрилося чорною тканиною. Я одразу ж подивилася вбік. Райлі став біля мене і накрив мене парасолею, захищаючи від дощу. Біля нього стояла й бліда Лілі, схопившись за його руку. Хлопець з глибоким жалем глянув на мене, але нічого не промовив. Просто підтримував лише одним поглядом. Я взагалі не сподівалася його тут побачити. Та він прийшов і стояв поруч, натякаючи на те, що я не сама. І найкраща подруга зараз теж тут.

Дозволь мені пізнати тебеWhere stories live. Discover now