Durskyi

9. Бісові обрані.
          Це ніби ок. Було колись. Тобто, в Гаррі Поттері чи в Дюні це припустимо. Але то шедеври й там це ок. Зате я скажу де не ок. Майже кожна книжка літрпг або сучасні попаданці в інші виміри чи магічні академії. І дар у них просто так. Бо: ну а чом би й ні? В результаті сюжет зведеться до поступового перетворення героя в Марті (або Мері) С‘ю. Треба воно тобі?
          
          Це були мої суб‘єктивні «фе» в книжках. І зверни увагу, більшість з них через лінивого автора, тобто завжди все можна виправити. Але це я так, думки в голос. Звісно, ти можеш не погоджуватись. Може в тебе є інші «фе», пиши про це в коментарях.
          
          P.s. Або можете зайти на мою сторінку, підписатись та поринути в читання моїх історій. Хтозна, може там теж є якісь штампи…

7. Вибухи.
          Це теж штамп, й від нього треба позбавлятись. Будь-який вибух зблизька це гарантована контузія у твого героя. А з ним, ще гарантовані побічні наслідки, типу баротравми, сліпоти, перебитих дихальних шляхів і травм органів. І, якщо не лікувати (а в наших реаліях ніхто цього не лікує) то воно накладається на ПТСР і залишається впродовж життя. На жаль я побачив це на власні очі, коли був на війні. Деяким моїм побратимам пощастило менше ніж мені. Одним словом: якщо героя твого супер бойовика відкинуло вибухом, то все. Ніхто вже нікуди не йде.
          8. Герой ідіот, але автором не так задумано.
          Це моє улюблене. Один з прикладів. Брутальний альфа самець, король життя, котрий хамить або клеїться до неприступної героїні репліками з дешевих пікап брошур. Давай дуже просто. Брутальний мужик — небалакучий мужик. 
          Те саме з героїнею. Неприступна, саркастична, вся така з себе, але поводиться невідповідно. І ніби можна було обіграти це вибиття з рутинної колії, але навіщо? Й так схавають. Того й виходить ідіот, хоча автор не так хотів.

5. Мда, буфера, алломля.
          Так говорить невиховане бидло. І не проблема ніби, що бидло так говорить у твоїй історії. Проблема, що якщо вже вкраплювати різні розмовні пеєративи в слова своїх героїв, то роби це красиво. Або ніяк. 
          6. Діалоги з життя…
          Подивімось правді в обличчя. Наша реальна комунікація це дно. Ми екаєм, бекаємо, перебиваємо одне одного, лаємось невпопад. І часто розмови в нас ні про що і не по суті. Цікаво тобі читати в книжках діалоги ні про що? Ось і читачу твоєму ні.
          В хорошій історії немає місця пустим діалогам.
          

3. Романтизований криміналітет.
          Він злочинець, найманий вбивця, гроза району (універу, школи, дому престарілих), але в нього благородне серце. То його життя змусило. Це просто банальне відбілювання злочинця, а в літературі це авторська лінь. Прописувати складність персонажа? Ніт, просто перефарбуємо його й удамо, що нічого не було. Лишіть цей шлак кацапні, де на історії про «прастова пацана» виростають цілі покоління майбутнього перегною.
          4. ПБС не безшумний.
          Так-так, мої дорогенькі любителі історій про шпигунів та кілерів. Глушник, (або ПБС) на зброї не робить постріл безшумним. Тихішим, так. Ну, як тихішим? Закладе в одному вусі, а не у двох, це факт. І, можливо збереже перетинки при стрільбі в приміщеннях. Але безшумною зброю це не зробить. Хіба в кіно. І у твоїй історії, бо ти не поцікавився перед тим.
          

Не треба так робити!
          
          Давайте одразу: я не пан Сторітелер, не бук блогер і не знаю все на світі. Я просто пишу вже майже другий десяток років, а читаю й того більше. Я не можу навчити писати, власне допис не про те. Я б хотів поговорити, як НЕ треба писати. Це всього лише суб'єктивна (на скільки це можливо) думка. Тож...
          
          1. Перестань прокидатись, вмиватись і запізнюватись в школу! 
          Є різні літ майданчики, де можна заплющити очі й тицьнути пальцем — і попаду на таку історію. Читач так починає знайомство з героєм (8 з 10 героїнею). Це банально, заїжджено і нудно. Ось так НЕ починай.
          
          2. Вести свою гру...
          "Яку гру він веде?" Після цих слів сподіваєшся на Техас Холден покер, але ніт. Не сперечатимусь, такі вирази притаманні месьє Лектору чи будь-якому іншому психопату, але не тоді коли мова заходить про паскудні характери героїв любовного роману. Або інший не детекти

Як ми на нуль попали. Частина дванадцята…
          
          Поки я їх марно переконував, бувалі воїни зникли десь в посадці. Тоді я зробив висновок, що з Толіком в розвідку не піду, бо дурна хоробрість то стопудовий шанс опинитись одночасно в кількох місцях. 
          
          (Спойлер: пішов, пожалкував, бо кому розвідка, а кому: хлопці, дивіться як тут гарно!). 
          
          Врятувало, що просто не летіло по нас. Генерал тоді теж йти геть відмовився навідріз і показав мені в бінокль фазанів. Уявлення не маю, звідки вони там взялись, але дійсно красиві. 
          
          Генерал таки отримав там свою порцію мімімі контенту.
          
          Далі буде…

Як ми на нуль попали. Частина одинадцята
          
          Тоді ж я вперше біг за Толіком між укриттями з несучих стін. Браві вояки песимістично тоді заявили, що нас не заберуть, а вночі будуть прильоти. Як на доказ їх слів, почало гупати. Добре хоч повечеряли. Ховаючись за колодязем вони обговорювали план відступу посадками. Я побіг до Толіка і Генерала, бо ідея не така й погана. Але план провалився. І тому, що обстріли, і тому, що Генералу було цікавіше розглядати фазанів у бінокль. А Толіку було лінь вертатись назад. 
          
          Було це десь так. Генерал на посту, нам треба до нього дістатись, а міни свистять. Свист, заховались. Вибух, вийшли. Толік йде спокійно, як на прогулянку, я за ним короткими перебіжками. І так до наступного свисту. Толік ніби їх не чув, а мої матюки в стилі: стій, блять, ти що не чуєш свист? — він просто ігнорував. І спокійно йшов далі. Я з матюками перебігав за ним. 
          
          Далі буде…

Як ми на нуль попали. Частина десята.
          
          На нулі не було страшно. Не було на стільки, що Толік і Генерал надибали такої сміливості, що аж хотіли зустрітись з противником. Вони з впевненим виглядом розрізняли, коли били наші, а коли летіло по наших. 
          
          Адреналін б’є в голову, краще за алкоголь. Паніка взагалі відсутня. Думаю, бо не було прямих влучань. 
          
          Типу: летить, то хай летить. Чуєш, значить не в тебе. Я проти них виглядав як панікер. Толік навіть рвався у розвідку, але його вдалось переконати нікуди не йти згадкою про мінне поле попереду.
          
          Далі буде…

Як ми на нуль попали. Частина дев‘ята.
          
          Сиділи ми ось так з Генералом і з Толіком в укритті, жерли печення і говорили одне одному.
          
          - Якщо чуєш свист міни, значить то не в тебе. Свою не почуєш…
          
          Тоді я думав, що це дійсно так. Вже за кілька тижнів після того, коли ми на нуль не просто попали знову, а отримали там прописку, колишній вчитель фізики й один з кращих стрільців Хантер пояснив, що то, цитую: гівно собаче і дурні казки. 
          
          Мінометні снаряди дозвукові. Значить звук на певному етапі переганяє снаряд і в тебе є час впасти на землю, а не ловити собою уламки. Якщо снаряди надзвукові, то звук буде вже після вибуху. З часом я переконався, що він таки має рацію, але то інша й геть нецікава історія. 
          
          Тому, так, можна по звуку зрозуміти в тебе снаряд чи ні. Почуєш, і те, і те. Але слухати бажано виключно в укритті.
          
          Далі буде…

Як ми на нуль попали. Частина восьма.
          
          В загальному залишились ми троє, ротний (котрий нарешті почав нормально говорити без жодного матюка) зі зв‘язківцем (татом мого майбутнього кума), й кількох людей з іншого взводу.
          
          А тоді почалось. Потім нам розказали, що то 128-а била позаду наших позицій по орках з мінометів. А орки били у відповідь вже через наші позиції. То в соцмережах орки криворукі дегенерати, не вміють воювати, лише самим перетворюватись на добрива. В реальності на добрива вони перетворюються виключно через ЗСУ і лише так. 
          
          На нулі ми не мали таких знань, тож свист мін просто упаковував нас в землю або за будь-яке укриття.