Цього літа, попавши у шквал карантинних емоцій, мені спало на думку заснувати новий жанр прозової літератури.
Називається шестиречнівки.
Суть ідеї полягає ось у чому: передати за допомогою всього лише 6 речень літературну палітру оповіді, приперчивш...
Hoppla! Dieses Bild entspricht nicht unseren inhaltlichen Richtlinien. Um mit dem Veröffentlichen fortfahren zu können, entferne es bitte oder lade ein anderes Bild hoch.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ Пам'ятаєте ваш перший спогад дитинства? Промінь світла, і простора чистота. А я бачу їх, як зараз. І мені хочеться туди повернутися. Бо я створений тільки для цього.
ДЕНЬ ДРУГИЙ Дарувати знічев'я — це ж так по-дитячому?
ДЕНЬ ТРЕТІЙ Ви лише пригляньтеся, як сміються діти: спершу очима, потім ротом, і цілим обличчям, навіть їх вушка усміхаються.
ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ І ми любимо дітей! А найсміливіші: передають їх із покоління в покоління. Найщасливіші ж: залишаються дітьми завжди. І я кажу це не для того, щоби зробити різкий поворот чи сумний кінець. Я пишу це, бо мене дістало приховувати, хто я такий.
ДЕНЬ П'ЯТИЙ Знаю, серед моїх знайомих і друзів вони теж є. Кумедні, наївні, часами ображені й розлючені — та завше — діти, діти, як діти. І поруч із ними тепло. І можна навчитися премудростей, про які жоден дорослий уві сні й не зойкне! Достатньо прислухатися до їх запитань. Виявити їм співчуття, ласку й навіть щось інакше, що ви дійсно відчуваєте — бо діти це почують.
ДЕНЬ ШОСТИЙ Їх сила — щирість.
ДЕНЬ СЬОМИЙ А нова сила літератури — зізнатися собі самій у тому, що вона прагне до ідеалу... простого життя. Як і діти — до цього світу. Як і темрява — до світла.
