Куди стелиться доріжка? За золотим конем

Частина 12

Покинувши тимчасове пристанище Юлдаш-бея, навіть мови не могло бути про те, щоб розшукувати Мар'яну далі. З неволі вдалося викупити дев'ять християнських душ, і треба було їх якось допровадити додому. Та й не за гарні очі відпустив полонянок Юлдаш-бей – довелося запорожцям віддати майже все, що зібрали зі світу по нитці. А без грошей в ханську столицю суватися нічого.

Серед великого й галасливого натовпу, який вибирався на рідні землі, тільки Свищивітер був, мов на похороні. Мало того, що Мар'яни тут не знайшов, так це звістка про Гната й його ватагу краяла серце. Хто б міг подумати, що парубок, у якого з головою не все гаразд, виявиться таким спритним. А ще ламав собі Павло голову над тим, хто ж склав його супернику товариство, та так вдало, що до Юлдаш-бея Гнат дістався швидше?

Повертаючись на землі Війська Запорізького-низового, Свищивітер з Хасаном сподівалися, що бодай Данилові пощастить більше, аніж їм, і він зможе віднайти слід Насті.

– Ні, Павле, батько твій із Криму ще не вертався, – в один голос проказали Сиверин Хрін та Яків Вертихвіст на запитання старшого Данилового сина.

Щасливо допровадивши викуплених бранців до Верблян – у Сухій Балці хіба здичавілі пси мешкали – молоді запорожці повернулися до Коша. Попри всі вмовляння перепочити з дороги та дати спокій перевтомленим коням, не піддалися такій спокусі. Розчарованими почувалися всі: і Микола Крутивус з синами, і Павло з приятелями – Мар'яни відшукати не вдалося. Єдине, що втішало – так це те, що дівчина не згоріла в тітчиній господі й не замерзла посеред зими, разом із іншими бранцями діставшись стоянки Юлдаш-бея. А далі слід стельмащуківни губився десь аж у Бахчисараї. І Настуня, начебто, теж була в хановій столиці.

Вертаючись до Коша, Свищивітер покладав надії на батька, вірив у Семенове вміння, сподівався на Сірка... та нікого з них не застав на місці. Посольство ще не повернулося з Криму, Шевчик десь запропастився разом із Гаврилом, а кошовий відбув кудись чи то на вивідини, чи з ревізією. Діди, які зосталися в курені, і раді були б допомогти, та не знали чим.

Навіть на Чортомлику Свищивітер не зміг заспокоїтися та перепочити. Коли приятелі знеможено попадали на лежанки, аби випростувати ноги – Павло поривався їхатив Крим. Думка про те, що Гнат його випередить ще раз, доводила старшого Данилового сина до сказу.