Тендітні плечі

Частина 29

Олег

–Папа, вгадай, скільки в мене четвірок!? – хитро усміхнулась мені донька. Руслана носилась кімнатою в синьо-білій випускній сукні (черговий творчий шедевр Ліди) з розфарбованою фізіономією, чудною зачіскою на довгому волоссі і в білих босоніжках на високих підборах. Потрібно сказати вигляд був досить незвичний. Якось я звик бачити свою дитину без фарби на обличчі і в менш святковому одязі. А вона виявляється в мене красуня!

–Ну...Три-чотири, – задумливо мовив я, пам'ятаючи, що атестат за дев'ятий клас у неї був з купою четвірок і, здається, навіть з однією трійкою.

–Одна! –урочисто заявила Руслана.

–Ух ти! Як так? А з інших предметів що? – я зробив підозріле обличчя, щоправда здогадуючись, що явно не трійки.

–П'ятірки! – дівчинка ображено надула губи, змахнувши довжелезними накладними нігтями. Один з них миттєво зачепився за буфет і красиво спланував на килим.

–Ай, зараза! І як з ними тітка ходить!? Ма, в мене знову ніготь відлетів!

–Клей на буфеті, – почувся спокійний голос, колишньої дружини, що вийшла з голкою та ниткою, та почало щось діловито пришивати прямо на доньці.

–Ай, то вже була не сукня, а я! – підскочила дитина, та Ліду то геть не зупинило.

–На, тримай нитку в зуби, – вона вручила дитині шматок білої нитки, – бо ще пришию тобі пам'ять, – Ліда імітувала страшний вираз обличчя, і Руслана, фиркнула, але покірно взяла нитку. Я вкотре повеселився з поєднання в наших звичках здорового глузду і прикмет, чистих пережитків минулого, що зустрічались навіть у людей з вищою освітою, але не став то коментувати, а поцікавився іншим.

–І як ти примудрилась отримати такий атестат? Мамині хитрі методи? – спитав я, згадавши як Ліда колись незвично підходила до формування свого червоного диплому в інституті. Оригінальна та проста як табуретка, система, що вимагала підвищеної уваги до тих предметів, оцінки з яких йшли до диплому.

–Звичайно, все дякуючи мені! – задоволено кивнула головою жінка, вже приклеюючи доньці «кіготь». Нігтиком, це пластикове жахіття завдовжки сантиметри три, в мене язик би не повернувся назвати.

–А з цим ніхто й не сперечається. Але правильний підхід багато важить, – знизала плечима Ліда, на крок відступаючи та уважно оглядаючи дитину.