Під Місячним Сяйвом

Розділ ХІ. Минуле, теперішнє, майбутнє

—Живу. Із самого дитинства.

Невже? П'ять років тому я, як мала дитина, хотіла тебе шукати, щоб знову побачитись, поговорити з тобою, а тепер дізнаюся, що ти живеш там, де я хотіла розпочати нове життя? Хочеться обійняти тебе і плакати. Та заплакати я зараз не хочу, та й не дуже це буде доречно. А щодо обіймів... Як ти до цього віднесешся? Бо я...цього дуже хочу. Що зі мною? Я щойно на нього подивилася і вже хочу торкнутися його. Ой, як же хочу! Стільки вже не бачилися! Чи це...не лише тому? Крамаренко, розберись в собі!

—Д-д-д-д...— Мій голос після перетворення ще так не тремтів. Я хвилювалася. Хвилювалася, що щось може піти не так або я зроблю зараз якусь дурість в його присутності.

—Що? — В його голосі затремтіла насмішка. Ще трохи — і він засміється. Давай, я хочу почути твій сміх знову! Але смійся, будь-ласка, не з мене, а з моєї невпевненості. Так хочу вже її закопати куди подалі!

—Давай вийдемо на вулицю. Я вже збиралася йти додому, — знайшла я нарешті в собі сили це сказати.

Він усміхнувся і направився до виходу.

—Чекатиму на тебе ззовні, — і зачинив за собою двері з іншої сторони.

Я ж закінчила прибирання, зібрала речі, вимкнула світло і зачинила кафе на ключ. Віктор стояв і дивився на мене з неприховуючим інтересом. Я б сказала, що це було навіть не з простої цікавості. Коли я закінчила, він знову подивився мені у вічі. Такі гарні медові очі.

—Пройдемося пішки?

—Ходімо.

Він ступав граціозно, наче був вихований в сім'ї аристократів. Та це, мабуть, лише моя уява. Насправді він інший, і це все пояснює. Я ж така сама: хожу, як принцеса, не падаю, перечелившись через щось, не б'ю посуд по необережності, і реакція в мене гарна. Це все вампірська реакція. Вона краща, ніж у людей. Я давно вже помітила, що вампіри відрізняються від людей своєю обережністю і уважністю. Це все пояснювало.

Дійшли ми до лісу. Це був той самий ліс, який ми з Нікою проїжджали в перший день мого чергування. І, здається, саме в цьому лісі ми і полюємо. Не знаю, чому Віктора потягнуло саме сюди. Нарешті він заговорив:

—То як ти тут опинилася?

—Мене Ніка сюди влаштувала, якщо ти про кафе.

Він знову усміхнувся.

—А якщо я скажу, що я мав на увазі трохи інше?