Опустивши очі долі, я збентежено спостерігала, як на мої зношені шкіряні черевики тоненьким шаром осідає попіл. Ось тут стояло наше з Прим ліжко, а ось там — кухонний стіл. Тільки купка обвуглених цеглинок — усе, що залишилося від коминка, — допомогла мені зорієнтуватися в цьому морі золи.
Від Округу 12 не залишилося майже нічого. Місяць тому капітолійські бомбардувальники зрівняли з землею геть усі шахтарські хати на Скибі, всі крамниці в місті й навіть Будинок правосуддя. Єдине місце, яке заціліло, — Поселення Переможців. Але чому? На це запитання я не мала відповіді. Можливо, завбачливо залишили дах над головою для гостей із Капітолія. Наприклад, для випадкового репортера чи для комісії, що має оцінити стан копалень. Або ж для загону миротворців, що виловлюватимуть біженців, які схочуть повернутися.
Але ніхто й на гадці не мав повертатися, тільки я, і то ненадовго. Влада Округу 13 була проти: мовляв, не варто зайвий раз ризикувати, тим паче що цей ризик тягнув за собою чималі видатки: високо в небі, охороняючи мене, кружляла щонайменше дюжина невидимих вертольотів. Але я просто мусила побачити все на власні очі, й мене мало хвилювало те, що мої плани не збігаються з планами влади.
Зрештою Плутарх Гевенсбі, колишній старший продюсер Голодних ігор і призвідець повстання проти Капітолія, здався і тільки розгублено знизав плечима:
— Відпустіть її. Краще змарнуємо день, аніж іще один місяць. Можливо, коротка мандрівка в Округ 12 допоможе переконати Катніс, що ми з нею на одному боці.
На одному боці. Ліву скроню пронизав різкий біль, і рука автоматично потягнулася до місця, в яке Джоанна Мейсон поцілила котушкою дроту. Мої думки плуталися щоразу, коли я намагалася впорядкувати спогади: що було зі мною насправді, а що ні? Я стояла посеред руїн рідного міста. А що було до цього? Не пам'ятаю... Наслідки струсу мозку не минулися безслідно, і думки досі безладно скакали, плуталися... А ще ліки... Мені давали знеболювальне й антидепресанти, й вони, здається, викликали галюцинації. Однієї ночі підлога в палаті перетворилася на килим зі змій, які звивалися й сичали.
Я використовувала методику, яку порадив мені, один із лікарів: починала з найпростішого, що скидалося на правду, і рухалася до складнішого. У голові одразу спливли заучені слова...
«Мене звати Катніс Евердін. Мені сімнадцять років. Мій дім — Округ 12. Я брала участь у Голодних іграх. Урятувалася. Капітолій ненавидить мене. Піта в полоні. Його вважають мертвим. Швидше за все, так воно і є. Та це, мабуть, і на краще...»
![](https://img.wattpad.com/cover/315674229-288-k174527.jpg)
YOU ARE READING
"Голодні ігри: Переспівниця". Сюзанна Коллінз.
Fantasy«Хай везіння завжди буде на твоєму боці!» - побажали мешканці Округу 12 Катніс Евердін, коли вона вдруге вирушала на Голодні ігри. І їхнє побажання справдилося: Катніс дивом вижила. Але навіть вирвавшись із кількома іншими трибутами з кривавої арени...