Крізь густий запах антисептика пробивався сморід немитих тіл, застояної сечі та інфекції. Якби не золоте татуювання на обличчі у Вінії, не оранжеві кучері Флавія і не зеленкувата шкіра Октавії, яка обвисла, мов здута повітряна кулька, я б ніколи не впізнала ці три виснажені створіння.
Побачивши мене, Флавій і Октавія відсахнулись і втиснулися спинами в кахляну стіну, так ніби очікували нападу, хоча я ніколи їх не ображала. Злостиві думки — ось моя найгірша образа на їхню адресу, і то я завжди тримала їх при собі. Тоді чому ж вони мене бояться?
Чатовий кричав, щоб я негайно вийшла з кімнати, але судячи з метушні, Гейл якимось чином його затримав. Мені було потрібно всього кілька секунд, кілька відповідей. Я підійшла до Вінії: вона завжди була найсильнішою. Опустившись перед нею навколішки, я узяла її за руки; її крижані пальці вчепилися в мене, мов лещата.
— Що сталося, Вініє? — запитала я. — Чому ви тут?
— Нас викрали. З Капітолія, — мовила вона хрипким голосом.
До кімнати ввійшов Плутарх.
— Що тут у біса коїться?
— Хто вас викрав? — не вгавала я.
— Люди, — відповіла вона розмито. — Тієї ночі, коли ти підірвала арену.
— Ми подумали, що тобі буде легше, коли поруч буде твоя підготовча команда, — мовив Плутарх. — І Цинна просив...
— Невже Цинна просив про оце? — гаркнула я, бо знала напевне, що Цинна нізащо в світі не образив би цих трьох людей, до яких завжди ставився лагідно і терпляче. — Чому їх тут тримають, як злочинців?
— Не знаю. Чесно, — голос Плутарха переконав мене, що він не обманює, і неприродно бліде обличчя Фульвії тільки підтвердило це. Плутарх обернувся до чатового, який щойно з'явився у дверях: Гейл не відходив від нього ні на крок. — Я гадав, їм просто заборонили вільне пересування по території. За що їх покарано?
— За те, що вони крали їжу. Ми були змушені затримати їх після сварки через хліб, — відповів охоронець.
Вінія насупилася, брови її поповзли вгору, так ніби вона досі не могла втямити, в чому їхня провина.
— Нас ніхто не попередив. А ми були такі голодні! Та й узяла вона всього один шматочок.
Октавія почала схлипувати в свою порвану туніку. І я згадала, як колись після першої нашої з Пітою перемоги на Іграх Октавія крадькома передала мені під столом булочку, бо не могла стерпіти моїх голодних мук. Я підповзла до її тремтячого тіла:
![](https://img.wattpad.com/cover/315674229-288-k174527.jpg)
YOU ARE READING
"Голодні ігри: Переспівниця". Сюзанна Коллінз.
Fantasy«Хай везіння завжди буде на твоєму боці!» - побажали мешканці Округу 12 Катніс Евердін, коли вона вдруге вирушала на Голодні ігри. І їхнє побажання справдилося: Катніс дивом вижила. Але навіть вирвавшись із кількома іншими трибутами з кривавої арени...