Клубочок щастя

Частина 11

Невже ми приїхали? Так, так і є. Юнгі відчинив мені двері та допоміг вийти. І чому цей дивакуватий Техьон так далеко проживає? Ну добре, це не важливо. Ось ми вже стоїмо під дверима і дзвонимо в квартиру.

— Невже я справді зараз побачу його?— запитую, щоб заспокоїти тремтіння в тілі.
— Звичайно побачиш,— взяв мене за руку,— не хвилюйся.
Здається, хьон помітив моє хвилювання. І ось вже чутно кроки господаря квартири, і скрип дверей, що відчиняються. Як тільки двері відчиняються перед нами, я забігаю в середину, пхаючи ненароком Техьона, і застрибую на брата, повиснувши на ньому. Він радісно сміється та міцно обіймає мене, притискаючи до своїх грудей.

— Чіміне, ти поважчав,— от свиня, вже насміхається.

— Ах ти ж кріль не вихований!— стаю на підлогу і сварю брата.— Тобі вуха нам'яти чи як? Тебе хто вчив омег ображати, негідник вухатий?!— тикаю пальцем в груди.

—Агов, котику, заспокойся, ти ж давно Гука не бачив, невже приїхав сварити його?— Юнгі обійняв мене зі спини так, аби я не поворухнувся.

— Добре, пробачаю цю свинюку,— показав йому язика.— Але наступного разу Гукі, я це так не залишу.

— Та годі тобі, Чіміне, ти і так всерівно худорлявий. Тобі б їсти побільше,— він пригорнув мене.
Хитрий вухань, знає як пробачення треба просити.

— Досить вам обійматися, ходімо пити чай, — покликав Те.
Нас відірвав Юнгі. Увійшовши до кухні, ми сіли за стіл і почали теревенити, п'ючи чай.

— Гукі, а який подарунок ти хочеш?— запитав я.

— Хмм... Навіть не знаю...— він поглянув на Те, і відвів погляд, чомусь ніяковіючи.

— Який ще подарунок?— запитав Кім.

— Як це, якій? У Гукі день народження через тиждень.

Ого, я навіть і не думав, що Техьон вміє так широко очі розплющувати.

— У зайчика скоро день народження? Чому ти мені не сказав? Господи, а я навіть подарунок не приготував...— розхвилювався він.

— Та не хвилюйся ти так, встигнеш.— втішив Юн.

— Так, ще є час.— Підтвердив я.

Ми продовжили плести язиками, пити чай і заїдати млинцями, які смажив Те. Він, як виявилося, дуже добродушний хлопець, хоч трохи і несповна розуму. Також він дуже смачно готує. Але, якось неочікувано, в мене збилося дихання, а в очах все темніло і пливло. Всі різко припинили розмовляти і перевели погляд на мене. Юнгі почав соватися на стільці, і все ближче нахилявся до мене, принюхуючись. Потім він взяв мене на руки і тільки одним поглядом наділив Кіма, той зрозумів все без слів, і показав на двері в свою кімнату. Хьон поклав мене на ліжко і в кімнату увійшов Те з якимись ліками. Юнгі попросили вийти, а потім все поринуло у темряву.
The end POV Jimin