Зустрінемося уві сні

Розділ 7: ти мені подобаєшся

Хьонджін сидів на березі моря дивлячись на зорі. Зоряне небо завжди дарувало йому спокій та рівновагу. Коли Хьонджін був ще малим, він почув, що коли людина помирає, то перероджується в зірку. Тепер, він уважно розглядав небо з надією, що десь там, серед тисячі, мільйонів небесних тіл, знайде Синміна.

Хван ніколи не забуде той день, коли втратив Мінні. Тоді він прокинувся, на його подив, дуже рано з дивним відчуттям на душі. Хьонджін одразу ж подивився в телефон, де було одне-єдине повідомлення від Синміна: "Люблю тебе, зустрінемося уві сні".

- Що за чорт? – Хьонджін одразу ж почав дзвонити Синміну, але той не відповідав.

На годиннику була шоста ранку і Джінні було начхати, що він в піжамі вибіг з будинку, налякавши при цьому батьків. Він біг якомога швидше з однією думкою, щоб не сталось того, чого він так сильно боявся. Підбігши до будинку Синміна, він побачив швидку допомогу, поліцію та великий натовп сонних і наляканих людей. Хьонджін підійшов ближче та почув, як налякана жінка говорила до іншої:

- Боже, бідний хлопчик. Такий молодий, а таку дурню вчинив. Мені його так шкода.

- Його, здається, Кім Синмін звуть. Він жив у 30 квартирі, що знаходилася біля моєї. Щоразу ми з чоловіком чули крики звідти та плач дитини. Бідний він, не витримав цього тиску.

Хьонджін завмер та дивився, як мертве тіло Мінні везли на кушетці. Він не хотів вірити цьому. Ні, такого не може бути. Точно, це лише поганий сон.

Наступне, що пам'ятав хлопець, це те, як він кричав та плакав. Наступні дні проходили для нього в тумані, а вночі йому снився Синмін, який просто дивився на нього та посміхався, нічого не кажучи.

                                                                                           ***

Хьонджін сидів, дивлячись на море, з вологим від сліз лицем. Ввечері було холодніше, ніж вдень, а він сидів лише у футболці та спробував зігрітись потираючи руки. Тут він почув кроки позаду себе.

- Чому ти тут сидиш сам і сумуєш? – Це був Фелікс.

- Та нічого, вирішив побути наодинці. Всередині дуже шумно.

- Так, я теж не витримав. Чонін і Хан влаштували караоке.

- Хаха, весело їм.

- Йой, ти ж весь трусишся. Ходи-но сюди, я тебе зігрію, - Фелікс пригорнув Хьонджіна до себе під куртку.

- Дякую, так набагато краще.

- Слухай, ти колись закохувався? – раптово запитав Фелікс.

- Було один раз, але він помер.

- Ти про Кім Синміна?

- Так.

- Мені справді дуже шкода.

- А як щодо тебе?

- Я закоханий прямо зараз, - навіть в темряві було видно, що Фелікс почервонів.

- Цікаво, цікаво. І хто ж це?

- Це ти. Хьонджіне, ти мені подобаєшся.

- Ого, неочікувано, - з подивом сказав Хьонджін.

- Скажи, мої почуття взаємні?

- Ти не боїшся, що рано чи пізно хтось з нас може зламати іншого?

- Не думав про це. Я живу сьогоденням, тому ніколи не думаю про завтра. Так що, яка твоя відповідь?

- Я думаю, це взаємно.

- Тоді, чи можу я...

- Помовч хоч на мить.

Хьонджін нахилився до Фелікса і накрив його губи поцілунком. Серце билося в шаленому темпі. Він запустив руку в м'яке волосся Лікса, яке пахло кокосовим шампунем. Вони цілувалися, ніби це був їхній останній раз та до тих пір, доки в обох не закінчилося повітря. Повільно Хьонджін відпускав Фелікса і ще хвилин з десять вони сиділи в абсолютній тиші слухаючи шум моря.

Повертаючись до будинку, вони тримались за руки і коли зайшли всередину, то побачили, як Хан і Чонін заснули біля Мінхо.