Психо - лог (Виходить)

Розділ 6. Михась і Мевіс

Прокинувся Філ рано, на годиннику лише п'ята ранку. Він довго згадував свою матір, майже не засинаючи. Два роки тому вона померла від раку шлунка, у хлопця залишився батько, якого він із усіх сил беріг. Той завжди був м'якотілим, мабуть, через те й так подобався мамі: тихий, спокійний, постійно мовчазний та занурений у собі. На відміну від батьків своїх однолітків, його ніколи не бив батько, та й навіть не дуже кричав, завжди спокійно все пояснював та сприймав. Інколи Філу це здавалось нічим іншим, як байдужістю, проте глибоко в душі він знав - це не так.
Після похоронів матері, тато довго не міг прийти до тями, але ні разу не взявся до чарки та навіть не почав палити як це робили інші під час великого потрясіння. Найбільшу увагу він приділяв у той надважкий час сину, чим і відволікався від горя. Філ тоді, навіть, переїхав назад до сімейного гнізда, в момент, коли воно втратило материнський затишок, та все ж, невпинно стояло на батьківській мужності.
Філ плакав по ночах і чув, як за сусідньою стінкою теж плакали. Батько з сином часто зустрічались на кухні та просто сиділи на балконі один біля одного, дивлячись на зорі, в надії, що там, високо в небі, за ними спостерігає матір та посміхається своєю неповторною усмішкою.
Матір від народження була на противагу батьку, завжди балакуча та непосидюча, завжди була собою. В той час, коли Філ почав пізно приходити, тато тихенько вів лекцію про те, що він ще дитина, а мати ж, летіла на всіх вітрах, аби дати прочуханку свому впертому сину. Все завжди закінчувалось бійнею між сином та мамою, тато ж намагався все вирішити мирним шляхом, проте його рідні жадали КРОВІ! Оооооо, то були бої не на життя, а на смерть. Попри те, вкінці, вони завжди сміялись один з одного, адже були побиті, на головах гнізда, а на підлозі пір'я з подушок, вони були щасливі...

...

Філ встав із червоними очима, знов, але він пам'ятав про настанови матері, що не потрібно сумувати поки живий, все похмуре почнеться після смерті, а згадуючи її потрібно сміятись. Так він і зробив, проте сльоза, що котилась по щоці не була радісною, вона виказувала те, що приховувала посмішка, те що хлопець сховав глибоко в собі.

- Ітак, Філ, ти маєш молоко та вівсянку, тому ніц більше не треба, тому досить лежати, гойда їсти! - промовив хлопець сам до себе, він часто так робив, тоді йому здавалося, що він зайнятий, тому повинен поспішати і не відволікатись на свої почуття.