Психо - лог (Виходить)

Розділ 11. Чутки

Голосіння доносилися звідусіль. Усі, майже без винятку, горланили про вбивство пацюка, якого зловлять, а потім закатують. Дикуни, чесне слово!

  Не дивлячись на свою лють, я все рівно стояв біля Марка не відходячи, він - мій єдиний щит, навіть, якщо й сам мене сюди привів.

- Мені потрібні не просто слова, а дії! Той хто зловить щура і надасть докази  його причетності до викрадення наших і зливу інформації - отримає підвищення в наших лавах. Отож, прикладіть зусиль заради хорошого обміну - мені пацюк, крисолову - підвищення. Рівноцінно, еге ж? На сьогодні все, вільні. - закінчив монолог незнайомець, що знайомий із Марком і попрямував на вихід із парка атракціонів. Юрба теж почала розходитися хто куди, ми ж стояли на місці.

Я не знав чого очікує мій тіло охоронець, але він нікуди не йшов, просто чекав, коли всі розійдуться.
За п'ять хвилин, заповнений вщент майданчик став порожнім, залишилися тільки ми удвох...

- Гадаю, тепер ти маєш час розповісти про все, що тільки-но відбулося! І найголовніше, - хто ти, чорт забирай?!..

- Не гарячкуй, я все колись тобі поясню, я привів тебе сюди не по своїх справах, а заради того, що мало б статися опісля. - сказав кароокий, і в ту ж саму мить вогники, які згасли в час збирання злочинного люду, тепер мерехтіли всіма кольорами в темряві ночі. Все так, як я собі уявляв. Краса.

- Бачу тобі все ж сподобалося. - промовив хлопець і мав рацію, однак я не думаю, що гарні вогники врятують ситуацію...

- Кому це не сподобається? Ааааа, я знаю кому! Тій юрбі, що тут збиралася, а і точно, забув, вона не просто збиралася, вона, хай чорти тебе деруть, була озброєною і шукала пацюків! І поміж іншим, ти був знайомий із оратором, який оголошував нагороду за голову! Може я ще щось забув? Точно! Зніми ці чорткові окуляри, або я сам їх із тебе знімлю! - так, я трішки на нервах. У відповідь блондин розкотисто засміявся... Я стояв, як вкопаний.

- Який же ти злий, я ж запитував про затемниці, ти тоді сказав, що мені личить, а тепер просиш їх зняти... - промовив Марк і почухав голову.

- Я не прошу, я наказую, зніми їх! До того ж, не пропускай все інше крізь вуха! - відказав я й склав руки на грудях у знак "мирного рішення не буде". На диво, юнак зняв їх. Одне око було підбите і оточене синькою, інше ж око було нормальним, саме ним він на мене і дивився, вивчаючи мою реакцію. Потім схвально кивнувши, нібито до своїх думок, Марк знову натягнув окуляри.