Твоє останнє бажання: море

чарівний букет та мільйони розсипаного бісеру

Фелікс сидів на холодній дерев'яній підлозі, яка через свій колір нагадувала підлогу школи та дружньої атмосфери у класі. двоюрідна сестра давно вже поїхала додому, шоковий стан не покидав її до самого від'їзду з, давно покинутого, села, щоб хоч якось вгамувати емоції, які бушували як море під час грози- Фелікс сів плести браслети та колечка з бісеру. сині ромашки з рожевою травою виходили чудовими, Фелікс сидів згорбившись над бісером, зверху тьмяно світила стара лампа, тьмяно- бо старше за Фелікса на років так шістдесят, вона передається з покоління в покоління, і Фелікс сподівається передати її в майбутньому своїм дітям.
на його щоках прилип рожевий бісер, а на вухах- жовтий. очі вже самі закривалися від втоми, але Фелікс сидів до останнього, а потім сидячи заснув. на старому годиннику, що давно зупинився, показувало пів до третьої ночі.

хвилі моря змушують Лікса відчувати себе вільним й потрібним, вуха отримують задоволення від цього незабутнього звуку, море гріє душу, а сонячне проміння- голову. морські хвилі надзвичайно приємно розвіювали чорняве волосся, що змушувала Фелікса посміхатися від лоскоту. Фелікс присів на берег, він не хотів заходити в море, не хотів гратися з камінням, він хотів відпочити й дати своєму мозку зробити те саме. занадто багато думок у його голові, він не знає що хоче, не знає що робити йому далі і як буде. думки про самогубство покидають його тільки на морі й з Морем, але як повертається в реальність- все змінюється на гірше. Фелікс не хоче говорити про це з Джісоном, не хоче, щоб він знову плакав й благав сходити до психологині, яка пообіцяла Феліксу відправити його до психотерапевта, якщо той знову почне різати вени, тому він і не починав. натомість щоденно приймає гарячі ванни, що теж розцінюється як селфхарм. Фелікс відчуває своєю спиною пильний погляд, який вже наскрізь пропалив діру в його спині, але Фелікс не обертається. він знає що там за пальмою стоїть Чан й чекає. чекає поки Фелікс зайде по коліна у воду, вийде на берег і почне гратися з камінням. Фелікс завжди це знав, він сам придумав цю гру, не навмисно, випадково. 

Чан певне зрозумів, що сьогодні не той день, який вони проведуть разом, тому тихо йде сподіваючись, що Фелікс не почує його кроків. Чан розуміє, що сьогодні- Феліксу треба відпочити від всього, що сталося у його житті та від новин, які він дізнається кожного дня. Бан Чан знає все про Фелікса, навіть те, що той йому не розповідає. він спостерігає за ним з далеку.