Лорд сталевих лез (Стара Версія)

Пролог

Я бігаю між високими кущами. Мої ноги по коліна в багнюці, але я продовжую біг. Дихання збите, а серцебиття пришвидшене. Позаду чути кроки, важкі й швидкі.

Вони близько.

Я дістаю пістолет який мені дав Рімо й уповільнюю кроки, шукаючи схованку. Я стараюся дихати максимально тихо, але це важко через недавнє зайняття спортом.

− Dov'è lei?

Я обережно виходжу до них, але чиїсь руки хапають мене та затуляють мені рот рукою. Я прагну вирватися, але це неможливо, руки доволі міцні.

Викрадач тягне мене кудись прямо і я розумію, що у пасці.

− L'hai trovata. - мої очі округлюються від того, кого я бачу перед собою.

Я відчуваю що мій кривдник ослабив натиск і я нарешті змогла вивільнити руку, щоб вистрелити йому у коліну. Поки він валявся у багнюці в судомах, на мене уже було наставлено 6 пістолетів.

Я у дупі!

− Ми тебе шукали, caro - чую той бісовий голос.

Я повільно повертаюся до них лицем і продумую план дій.

− Кинь пістолет. Він тобі не потрібен. - наказує головний.

Я мушу підкоритися - інакше смерть.

Рімо, де тебе чорти носять?

Моя зброя падає на землю, а потім я відштовхую її ногою.

− Так краще. Ну що... − але його перебиває дещо...