Розділ 1

355 27 31
                                    

Вміння прощати рятує нас від гніву, ненависті і марної розтрати душевних сил.

Мор Х.

Часом мозку хочеться втнути щось дурне.

Наприклад, людина знаходиться посеред жвавої вулиці й раптом вирішує спинитися, аби перевірити, що буде далі. Знесуть з ніг чи ні? А що як вскочити з місця посеред уроку та заверещати?

На кухні вона може запалити конфорку, але не погасити сірник, думаючи: «А що буде потім? Коли полум'я досягне шкіри. Боляче? Наскільки боляче? Чи зможу я себе спинити?»

У такі моменти мозок переставав раціонально мислити, але найдивніше те, що часом цікавість все-таки брала гору.

«Їхати, їхати, їхати».

Як і будь-яка людина, Емілія мала проблеми на особистому фронті, роботі, у родині та в навчанні. Вона стикалася з усім тим самим, що й інші, і особливо переживала кожен злет та падіння. Знаходила свої безпечні гавані й концентрувалася на чомусь не настільки жахливому.

Але коли грошей не вистачало на банальні засоби виживання, зарплатню затримували, хобі переставало приносити задоволення і життя в цілому летіло шкереберть, хотілося лише їхати, їхати, їхати.

Крутити педалі велосипеда, ігноруючи жилий район з десятками перехрестів. Летіти, забувши про гальма, дзвіночок чи безпеку. Емілія не думала про крутий спуск, про можливість переламати собі кістки й покотитися дорогою, втративши свідомість.

Цікавило тільки одне: «А що як...»

«А що як не спинюся? Пощастить чи ні? От зараз виїде машина, зіб'є мене, а що далі? Більше ніяких проблем, постійного приниження зі сторони сестер, які вже давно були одруженими та мали стабільну заробітну плату; жодних сперечань з менеджером пекарні, який затримував платню, бо хто така звичайна й ні кому не потрібна пекарка в порівнянні з людиною, яка мала мережу власних кав'ярень?»

«А що як не спинюся?..»

Сонце припікало маківку, затоплюючи свідомість втомою. Емілія не бачила потреби в кепці чи капелюшку, коли й без того пересувалася на велосипеді. Вітер бив прямо в обличчя, роздмухував пасма темно-русявого волосся й поділ короткої червоної сукні, яку найстарша сестра подарувала на один з днів народження.

Раптом тонкі пальці Емілії стиснули кермо міцніше, намагаючись привести дівчину до тями, але гострий погляд не відривався від небезпечного перехрестя між крамничками та старими будівлями, який слід було оминути.

Нещасний інставипадокWhere stories live. Discover now