Canticum solis et lunae

Глава 10. Зустрітися вперше.

Нілам зустрічає вечір під дверима кабінету управителя стайні. Вони загрозливо нависають над хлопцем, ніби пророкуючи біду. Слуга, що привів його, тихо стукає, отримує дозвіл увійти, а тоді силою заштовхує юнака до кімнати.

— Почекай за дверима, — беземоційно киває Клауд чоловіку, той низько вклоняється і швидко виходить.

Панує гнітюча тиша. У Нілама немає ні права говорити, ні взагалі слів, які могли б йому допомогти. Він стоїть, смиренний і побитий, з опущеними додолу очима. Ситуація дурна і несправедлива, як і все його теперішнє життя. Хоч що би хлопець не робив, завжди знайдеться той, хто вставить свої криві палки в його колеса, хто копатиме рови на шляху до мети, хто захоче побачити Арая переможеним. Юнак знає, що повинен знайти вихід із цієї ситуації, придумати план власного порятунку якнайшвидше. У нього не залишається вибору, адже ні ціль, ні обіцянка, ні гордість не стерплять поразки. Вигризати власне життя — пріоритет. Нілам стримує себе, аби не впасти — спина знову болить, в голові клекоче, а вуха заклало від одноманітного дзвону. Залишається тільки надія і хлопець молиться Калентаце, щоб вона дала сил, щоб вберегла, щоб зглянулась хоч один раз.

— Я б не мав випитувати у тебе пояснення, ти і сам розумієш, що бійки суворо заборонені, а на тебе поскаржилось троє людей. За таке одразу ведуть до Дерфена Яса, а про переведення в слуги можна й не сподіватись. Але, скажу відверто, мені подобається, як сумлінно ти виконуєш роботу. До цього інциденту до тебе не було жодних претензій, тому я вислухаю твою версію. Ти вже постарайся, аби вона виглядала правдивіше, ніж у тієї трійки, — втомлено говорить Рейк, масуючи пальцями скроні.

— Вони у трьох раніше погрожували мені, а сьогодні силою впіймали, відтягли зі сторонніх очей і побили. Я не брешу вам і нічого не приховую, — спокійно відповідає Нілам, підтримуючи повний штиль всередині себе.

Хлопець розуміє, що не уникне власної долі. Чи буде вона милосердною хоч раз? Все, що він може зараз зробити — сказати правду, сподіваючись на довіру Клауда. Якщо його все ж визнають винним, то юнак і це стерпить. Більше нічого у світі немає, що змогло б розбити його серце в друзки — він втратив усе, що любив. Стоячи тут і зараз під пильним поглядом чоловіка навпроти, Нілам знав, відчував нутром, що обов'язково досягне мети. Чого б йому це не коштувало, чиє життя не довелося б принести в жертву, та хоч руки по плечі у кров — він тією кров'ю нап'ється, ніби найліпшим вином, смакуватиме металевий присмак з особливою насолодою.