В Обіймах Пристрасті

Розділ 2

Анна-Марія
    
Додому я їхала у роздумах. Вперше я шантажувала батька і це приємне відчуття не описати словами. Він думав, що тільки він може грати в ігри і перемагати, але я теж багато чому навчилася за свої роки. Тепер він дізнається, як це бути на гачку.
    
Мені пощастило, що я опинилася в потрібному місці в потрібний час. На минулорічному аукціоні, коли я поверталася додому після сутички з Уорнером, я побачила батька за будівлею готелю і випадково підслухала його телефонну розмову. А коли він заговорив про нашого боса та його супутницю, і назвав прізвище його ворога, я відразу зрозуміла, що він за одно з Данте Метревеллі. Батько допомагав йому перебратися на наші землі тієї ночі, щоб викрасти пані Дану. Він був у змові з ним.
    
Я почула все, що мені було потрібно і пішла, щоб він мене не помітив. Я хотіла відразу піти до нашого боса і все йому розповісти, але все ж вирішила почекати. Ця інформація може відіграти важливу роль і потрібно було розпоряджатися нею з розумом. Тому я притримала це в секреті, чекаючи відповідного моменту. І сьогодні він настав. Добре, що я відразу ж зняла батька на камеру і записала розмову, тому мої слова не були б порожнім звуком. Але батькові я не сказала про наявні докази, менше знає, краще спить. Хай трохи побіситься, йому буде корисно.
    
Під'їжаючи до будинку я виглянуло у вікно автомобіля. Погода була не сама приємна, схоже, вночі знову буде дощ. Літо цього року в Бухаресті дуже дощове і похмуре, в принципі як і все моє життя, суцільний морок і дощ.
    
Я вийшла з машини і попрямувала до особняка. Потрібно було готуватись, сьогодні відбудеться щорічний благодійний вечір, який влаштовує мій чоловік у своєму розкішному готелі. Минулого року це був аукціон у стилі бала-маскарад. Цього року він вирішив без пафосу організувати звичайний захід, на якому зберуться усі вершки нашого суспільства, які зможуть зробити благодійний внесок до фонду з порятунку дітей від онкологічних захворювань.
    
Стефан ненавидить організовувати подібні вечори, але проти нашого боса не підеш. Він наказав йому цим займатися, крім наркоторгівлі, щоб спокутувати гріх перед своєю першою дружиною, яку він убив. І саме перед цим днем ​​він стає особливо злим та жорстоким. Для когось цей захід дуже очікуваний, але для мене це найстрашніший день. Тому що свою злість Галицький відіграватиме на мені.
    
Але навіть не дивлячись на такий серйозний захід він не втрачає моменту організовувати свої підпільні ігри в покер. Точніше він запрошує тих, хто цим займається на свої благодійні заходи та просиджує за грою весь вечір.
    
У нашому світі всі чоловіки дуже багаті, тому грають вони не тільки на гроші, а й на майно: особняки, яхти, землі, склади зі зброєю, або наркотики. Незважаючи на те, що кожен собі може дозволити всі ці речі і без покеру, відібрати те чи інше майно у когось знатного набагато приємніше, ніж купити самотужки.
     
Два роки тому Стефан мало не програв свій готель, в якому і проходять всі його організовані вечори. Готель для нього – справжня перлина і програти його в покер було б великою ганьбою на весь клан. Тому йому довелося віддати кілька тон кокаїну, щоб зберегти свій скарб. Він втратив мільярди доларів, готель було б віддати набагато дешевше, але нічого не може бути страшнішим, ніж ганьба серед шановних сімей у клані.
    
Цей вечір буде подібний до минулого, але я сподіваюся, що він нічого серйозного не програє знову, тому що минулого разу його програш закінчився моїми переламаними ребрами. Він відігрався на мені знатно, на мою реабілітацію пішло кілька місяців, це був один із найстрашніших днів у моєму житті. Тому мені залишається лише молитися, щоб історія не повторилася знову. Добре, що в минулому році все було інакше, звісно ж завдяки Леону Уорнеру. І сьогодні він також буде на заході разом з сім'єю Тревільян. Я не мала бажання стикатись з ним особисто, але неможливо просто взяти і сховатись від палаючого погляду нашого консільєрі. Якщо так станеться, що ми знову встрянемо з ним в якусь суперечку, то мені потрібно набратись якомога більше терпіння. Відчуваю, що сьогоднішній вечір буде дуже важким.
    
Зайшовши до будинку, я озирнулася довкола. Все як завжди: сірі стіни, мармурова підлога, кілька картин, що висять поодинці, які Стефан виграв в покері у кількох таких же наркобаронів, як він сам, і велика левова голова над каміном наприкінці кімнати. Ні квітів, ні тепла, ні затишку у цьому будинку не було. Я не мала бажання навіть створювати його, це не мій дім і ніколи він ним не стане.
    
Було тихо, навіть дуже. І мене це трохи насторожило. З їдальні вийшла наша домогосподарка, обличчя її нічого не виражало. Вона звернулася до мене.
    
– Пані Анно, господар просив передати, що чекає на вас у вашій спальні.– а ось це мені вже не подобається.
    
Я не сказала йому, куди їду, як покидала особняк. Я навіть охорону не взяла, поїхала на таксі, а Стефану дуже вже подобалося все контролювати. І коли він не знав, де я перебуваю, то дуже шаленів.
   
Я почала підніматися на свій поверх. У коридорі було темно. Я відчувала себе здобиччю в даний момент і знала, що будь-якої секунди на мене можуть напасти. Але мій хижак чекає на мене у моїй кімнаті і це було трохи дивно. Зазвичай всі тортури та насильство наді мною він проводить у своїй спальні. Але може перед заходом він мене не чіпатиме. Все ж таки мені виходити в люди і я не повинна мати серйозних пошкоджень на тілі.
    
Галицький не торкався мене півроку після того випадку на аукціоні, коли він прийшов додому без живого місця на своєму тілі. Ці півроку були для мене найприємнішим бонусом за весь шлюб. Але потім, одного вечора, він приїхав додому і заявив, щоб я народила йому спадкоємця, після чого силою витягнув мене з мого ліжка і поволік до своєї спальні. Тоді вперше за шість місяців він знову мене зґвалтував. Я чинила опір як могла, але це не допомагало, він був занадто сильним. Після цього у мене почалася сильна кровотеча, мій гінеколог була шокована побаченим. Мої внутрішні стінки піхви були настільки пошкоджені, що мені довелося зашивати рани всередині промежини.
    
Декілька тижнів я відновлювалася, але навіть після цього секс був для мене забороною як мінімум на три місяці. Але мого чоловіка це не турбувало. Він настільки хотів, щоб я народила йому дитину, що ґвалтував мене щодня, а то й по кілька разів на день. Але щоб він не робив, скільки разів не намагався б, я не буду народжувати. Не від такого виродка, як він.
    
Коли мені робили операцію, я попросила лікаря, щоб він поставив мені спіраль, що він і зробив. Плюс до цього я пила ще спеціальні препарати після кожного статевого зв'язку з цією твариною для перестрахування. Він не знає не про спіраль, не про протизаплідні, інакше я б напевно вже була мертва.
    
Зараз Стефан у моїй кімнаті, чекає на мене. І я молюся, щоб він не знайшов протизаплідні пігулки під раковиною у моїй ванній, інакше тоді мені точно буде кінець. Але навіть якщо це і станеться, я все-одно повинна буду вижити, я завжди виживала. І зараз зможу.
    
Я відчинила двері і затамувала подих. У кімнаті була темрява, штори на вікнах були закриті. Таке відчуття, ніби ці холодні сірі стіни почали здвигатися, але я намагалася вгамувати свою надто буйну уяву і тремтяче серце. Я не збираюся труситися перед Галицьким. Я зачинила двері і стала посеред кімнати.
    
– Нарешті моя кохана дружина зволила повернутися додому.– прозвучав грубий тон у протилежному кутку кімнати і я зрозуміла, що він сидів у кріслі, прямо на проти мене.
    
Я клацнула вмикач і яскраве світло осяяло всю кімнату. Я мала рацію, Стефан сидів на тому ж місці. Його сиве волосся розпатлане, верхні ґудзики чорної сорочки були розстебнуті, а в руці він тримав келих наповнений золотою рідиною, схожою на віскі. П'є перед початком заходу, це вже не добре.
    
– І де ж ти вешталася цього разу?– запитав він ставлячи келих на столик збоку від крісла і піднявся на ноги. Його карі очі палали вогнем.
   
Як я і припускала, Стефан сердиться на те, що я не відзвітувала куди прямую, але мені було начхати. Я кинула свою сумочку на ліжко та відповіла.
    
– Де я буда тебе не стосується. Я не зобов'язана перед тобою ...– не встигла я закінчити фразу, як він відразу підлетів і, схопивши за руку, притягнув до себе. Я вдарилася об його груди і ахнула від несподіванки. Стефан до болю стиснув мою руку.
    
– Я поставив пряме запитання, і хочу почути пряму відповідь. Де.Ти.Шлялася?– знову повторив він своє питання, виділяючи кожне слово. Я спробувала вирватися з його хватки, але це було марно. Я підняла на нього свій погляд.
    
– У батьківському домі я була, провідувала няню, куди я можу ще їздити, як не до неї? Ті розлякав усіх моїх подруг, мені більше нема до кого їздити. Няня єдина, хто в мене лишилась!
    
– Тоді чому ти їдеш нікому нічого не сказавши і без охорони?!
    
– Тому що мені набридли твої пси, я хотіла побути на одинці, ясно?!– все ж таки мені вдалося вирвати свою руку з його хватки і я відійшла від нього, але Стефан продовжував пропалювати мене поглядом, його гнів наростав.
    
– Або ти зустрічалася з одним із своїх коханців, а нянька це так, прикриття. – мені стало смішно від його слів.
    
Стільки разів він намагався зловити мене з коханцем, але все було марно, бо жодного коханця в мене не було. Якщо він думає, що я настільки дурна, щоб наражати себе на таку небезпеку, то він погано мене знає.
    
– Те, що ти ходиш по повіях, ще не означає, що і я роблю те саме. Не шукай підступу там, де його немає, Стефане. А тепер покинь мою кімнату, мені треба починати збиратися до вечора.
   
Він узяв свою склянку і одним махом допив весь вміст. Я скривилася від цієї картини, Галицький уже був зовсім у нетверезому стані.
    
– Одягнеш чорну сукню, ту, що закриває твої руки та спину. І тільки спробуй мене знову не послухатися.
    
– Інакше що? Знову вдариш мене? Зґвалтуєш?– його погрози були смішні, гірше цього вже нічого не може бути.
    
– Не зли мене, Анно.– погрозливим тоном почав говорити він, і підійшов до мене в щільну, неприємний запах алкоголю досяг мого носа і я скривилася.– Я ніколи тебе не ґвалтував. Ти моя дружина і твоє тіло по праву належить мені.
    
– Серйозно? Ніколи не ґвалтував?!– я почала заливатись істеричним сміхом і не могла зупинитися, а потім заспокоївшись продовжила.– Ти брав мене силою коли хотів, проти моєї волі, у будь-який час протягом всіх цих років. Ніколи нічого не було за згодою, це називається насильством, якщо ти не знав.
    
– Якби ти менше мене провокувала, то...
    
– То що? Ти був би ніжнішим? Не обманюй самого себе, Стефане. Тебе провокувала не я, а твої поразки в покер, після яких ти відривався на мені. Твої перепади настрою теж пов'язані не зі мною, але завжди під роздачу потрапляла я. Ти жорстокий садист і ґвалтівник. І це не моя провина, а повністю твоя!
    
Галицький схопив мене за шию і притис до стіни. Я стала задихатися борючись із його хваткою, його очі палали синім полум'ям.
     
– Ось бачиш, ти знову це робиш.
     
– Що роблю? Кажу тобі правду в обличчя?– з горла вирвався кашель, я намагалася зробити ковток повітря, але не виходило.
    
Він кинув мене на ліжко і я нарешті змогла дихати. Підводячись на лікті я побачила, як Стефан стягнув свою сорочку, а потім звук пряжки ременя долинув до моєї свідомості і я напружилася. Він стягнув ремінь і стиснув у кулаку, моє тіло кинуло в холод.
    
– Ти не зробиш цього.– попередила його я і почала повзти до протилежного кінця ліжка.
    
– Ти сама мене змушуєш своїм довгим язиком.–  він схопив мене за ногу і притягнув до краю ліжка, я почала чинити опір.
    
– Відпусти мене, покидьку!– я намагалася вирватися, але все було марно.
    
– Я не зачеплю твоє обличчя, Анно. Тобі ще ним сьогодні світити і посміхатись перед усім кланом. Але приструнити тебе я повинен, щоб ти знала своє місце.
    
Його рука піднялась у повітря і удар ременя приземлився на моє тіло. Гострий біль почав обпікати мене і крик вирвався з мого горла.
    
– Ні!– я скрутилася калачиком на ліжку намагаючись вгамувати гострий біль, але в цю ж секунду другий удар приземлився на мою спину. Вона боліла ще від ранкових ударів, але тепер цей біль відчувався в десятикратному розмірі. Мій крик наповнив стіни кімнати.
    
– Я ж тобі казав не провокувати мене. – долинув до моєї свідомості неприємний голос чоловіка.
    
– Я... нічого... не зробила.– вдалося мені вимовити кілька слів, і тут новий удар прийшовся по моєму животу.
    
Я більше не кричала, не чинила опір. Я навіть не намагалася кликати на допомогу, бо це було марно. Мені ніхто не допоможе, я зовсім сама, і я мушу це терпіти.
    
– Минуло п'ять років, але ти так і не навчилася бути покірною дружиною. Ну нічого, у нас ще дуже багато часу попереду. Рано чи пізно я примушу тебе бути такою, якою я хочу тебе бачити!
    
Знов удар. І ще, і ще один. Потім ще п'ять чи шість, я вже не пам'ятаю, не те, щоб я рахувала. У мене не було сили навіть на це. Я скрючилася на ліжку і дивилася в порожнечу. Все тіло палало від страшного болю та опіків від ременя, але я вже не звертала на це жодної уваги.
    
Я ... повинна ... вижити...
    
Удари зупинилися. Я почула, як Стефан кинув свій ремінь на підлогу. Я розплющила очі і побачила, як його власні яскраво палали. Він був захоплений тим, якою я була зараз. Слабкою, безпорадною, розчавленою. Він отримував задоволення від тих тортур, які змусив мене пережити. Він був садистом. Справжнісіньким чудовиськом.
    
Я відчула як він торкнувся мого тіла і перевернув його. Спину моторошно палило від нестерпного болю і моє обличчя перекосило. Трохи відкривши повіки я побачила, як Галицький зняв свої штани та розсунув мої ноги. Звісно, ​​це ще не все. Кожне катування закінчувалося однаково: тим, що в результаті він кінчить усередині мене.
    
– Ти дуже розізлила мене люба,– процідив він крізь зуби і в цей же момент навалився на мене всім своїм тілом,– і тільки ти можеш впоратися з цією люттю.
    
Стефан увійшов у мене до упору і я скрикнула. Краще б він продовжував бити мене ременем. Він придавив мене в матрац і уткнувся лицем в мою шию. Я не могла ворушитися, не могла чинити опір. Просто лежала і приймала неминуче. Його поштовхи були жорстокі. Він входив і виходив з мене з такою силою та люттю, що здавалося, ніби моє тіло розірветься навпіл.
    
Він любив, коли я кричу, коли пручаюсь, коли видаю хоч якісь звуки, але я мовчала. Моє тіло було ще живим, але душа померла давним-давно, а мертві не можуть видавати звуки.
    
Стефан розірвав мою сукню і вп'явся кігтями в мої груди, але я мовчала. Він вкусив мене за плече, але я не видала жодного звуку. Він підняв голову і глянув мені в обличчя, але я не помічала його, я дивилася в порожнечу. І цієї ж секунди його долоня приземлилася по моїй щоці. Один удар, другий. Ударний звук його долоні об моє обличчя лунав по всій кімнаті, але я так само не реагувала. Мої сили повністю покинули мене.
    
– Нікчемна колода.— процідив він мені в обличчя і після кількох сильних поштовхів з ревом вивільнив усе своє насіння всередину моєї піхви.
    
Він кінчив так сильно, що всією вагою впав прямо на моє тіло і хвилин десять лежав нерухомо, насолоджуючись своїм оргазмом. Я відчувала, як його сперма витікала з мене, але я продовжувала лежати. Мені було гидко від самої себе. Я хотіла померти, краще б він забив мене до смерті тим чортовим ременем.
    
Через якийсь час я відчула більше повітря у своїх легенях та сфокусувала зір. Галицький підвівся з мого тіла і став приводити себе до ладу. Він одягнув свої штани, заправив ремінь і підняв свою сорочку, а потім підійшов до моєї шафи. Він дістав ту саму чорну сукню, яку наказав одягнути цього вечора і шпурнув прямо на мене.
    
– Щоб о шостій була готова. І тільки спробуй не послухатися й одягти щось інше. Інакше роздягну тебе перед усім кланом і дозволю кожному чоловікові в залі трахнути тебе. – з цими словами він вийшов з кімнати і з гуркотом зачинив двері.
    
Я не знаю скільки пройшло часу. Я не знаю, як я дісталася до ванної, я не пам'ятаю, як змивала весь бруд зі свого тіла. Не пам'ятаю як одягла сукню і почала упорядковувати волосся. Але я пам'ятаю, як підійшла до свого комода і дістала шприц із тумбочки. Прийнявши дозу, я відчула як кров завирувала в моїх венах, а біль потихеньку почала вщухати. Рани на тілі ніби почали затягуватись, сірі стіни вже не здавалися такими вже сірими. Моє знеболювальне не разу не підводило мене за ці п'ять років. Я викинула шприц в урну і подивилася в дзеркало. Зіниці почали розширюватися, синці під очима виділялися на фоні блідої шкіри та червоних плям від ляпасів. Але незважаючи на це я широко посміхнулася своєму відображенню і почала наносити макіяж.
    
Я могла плюнути на все, забратися під ковдру та нікуди не йти. Але я розуміла, що тоді буде ще гірше. Що б не трапилося, я маю знову надіти свою маску хорошої дружини перед людьми і вдавати, ніби все добре. Наче я все ще жива людина. Хоча насправді я ходячий мрець, просто ніхто про це навіть не здогадується. Майже ніхто...
    
«– Ти не зможеш все життя боротися з усіма труднощами поодинці... Не всі люди такі, як твій чоловік, Марі».
    
І як після такого я можу вірити у добрих людей, пане Уорнер? Моя віра померла разом зі мною п'ять років тому, в день весілля. А може навіть і раніше. Але вам цього не зрозуміти, тому що ви ніколи не були на моєму місці і ніколи не дізнаєтеся як це, бути живою зовні, але мертвою всередині...