В Обіймах Пристрасті

Розділ 3

     Леон

Я припаркував свою машину прямо перед будівлею і став чекати на сім'ю Тревільян. І знову ці нудні заходи. Мені це вже починає набридати. Але що вдієш, мені, як і Владу, треба бути присутнім на подібних святах, і я згоден відвідувати всі, крім тих, що влаштовує Галицький. Бачити його перекошену стару морду я не маю жодного бажання, тим паче, коли поруч з ним знаходиться вона.

За весь рік ми відвідали багато подій і на кожну я приходив з надією побачити знову її, Анну-Марію. Марі.

Я не знаю чому, я не знаю яка сила змушувала мене робити це. Але щоразу, коли я бачив цю дівчину, я відразу сканував її тіло на ступінь пошкоджень. Я хотів знати чи все з нею гаразд. Чи б'є покидьок Галицький її й досі?

Після казусу на торішньому аукціоні, коли Метревеллі з'явився на святі і намагався отримати Дану, у мене практично не було можливості вирватися і провести виховну роботу з Галицьким, але після всіх подій все ж таки я зміг виділити годинку свого часу. Того вечора Стефан так і не встиг дістатися додому після нашої сутички в саду, я перехопив його на половині шляху, застрелив його охорону та водія, а потім взявся і за нього самого.

Я бив його з такою люттю, що здавалося, ніби не тільки мої кулаки, а й усе небо вкрилося червоним забарвленням, відтінком крові, його крові. Я кинув його понівечене тіло посеред дороги. Його рани були важкі, але не смертельні. Зате таким чином я достатньо пояснив те, що слів не вітер не кидаю.

«– Якщо я ще раз дізнаюся, що ти нашкодив своїй дружині, або будь-якій іншій представниці жіночої статі, то наступної нашої зустрічі я почну відрізати тобі кінцівки. Спершу руку, потім ногу, потім вухо. І так триватиме доти, доки ти не засвоїш урок. Тепер живи та оглядайся, Галицький. Я стану твоїм карателем у судний день.»

Я залишив його на асфальті, але до будинку він таки якось дістався. Після цього випадку ми перетиналися лише кілька разів, але краще б я його більше ніколи не бачив, на відміну від його дружини. Щоразу, коли я бачив Анну-Марію на якихось заходах, всі мої нутрощі стискалися до упору, а серце починало битися з шаленою швидкістю.

Я згадував її аромат, ніжну шкіру, золотисте волосся, і грубий рот, який так дико на мене вплинув тієї ночі. Я хотів цю жінку. Хотів так, як нікого іншого. У ній було щось таке, що не властиво іншим. Вона не була однією з тих дівчат, які падали переді мною на коліна, варто мені тільки звернути на них свою увагу. У ній був вогонь, у ній була пристрасть, у ній було щось таке, чого моє тіло потребувало. І я хотів дізнатися що саме, щоб нарешті заглушити свою цікавість, свою незрозумілу тягу до неї, своє збудження. Я повинен отримати її хоча б один раз, тоді я зрозумію що ж у ній такого особливого. Тоді я мабуть зрозумію що не так зі мною.

Звук двигуна різанув мій слух і я обернувся. Машина припаркувалася поряд із моєю, а потім сам Влад Тревільян вийшов з неї і показався у всій своїй красі. На ньому був чорний вугільний костюм, такий же темний як і мій. Ми були головними на цьому святі чортів, ми керували ніччю.

Влад підійшов до пасажирських дверей і, відчинивши їх, протяг свою руку. Маленька долоня торкнулася його величезної і червоний шовк привернув мою увагу. Дана Тревільян вийшла з автомобіля та подарувала свою сліпучу усмішку своєму чоловікові. Той усміхнувся їй у відповідь і поклав її долоню на свій лікоть. Їхні очі палали дивлячись один на одного, і з боку це виглядало аж надто нудотно. Минув рік, а я все ніяк не звикну до цієї солодкої парочки.

Я відкашлявся, перебуваючи за кілька метрів від них і ті нарешті помітили мене. Підійшовши до них ближче я начепив свою усмішку Чеширського кота і злегка вклонився.

– Прекрасний вечір для добрих справ, але я наполегливо попрошу залишити всю цю ванільно-солодку нудоту за межами готелю.

– І тобі доброго вечора, Леоне. – відповів Влад, а потім знову подивився на дружину. А вона в свою чергу дивилася на мене з легкою саркастичною усмішкою.

– Пане Уорнер, я наполегливо рекомендую вам відвідувати подібні заходи разом із супутницею, можливо тоді ви не були б такими буркотливими.– я фиркнув їй у відповідь, Дана Тревільян була у своєму репертуарі.

– Я не вожу з собою супутниць на заходи. У мої обов'язки входять зовсім інші речі, пані Тревільян, і жінка в цей список точно не вписується.– я наголосив на її прізвищі, від чого та закотила свої карі очі.

– Влад теж так казав, але зараз я стою поряд, тримаючи його під руку. Тож не замовляйся, Леоне. Пам'ятаєш, що я казала? Твоя доля вже написана і вона не буде тебе ні про що питати.

– Владе, клянусь богом, я підпалю твою бібліотеку. Твоя дружина аж надто вірить у казки.

Замість того, щоб підтримати свого друга, він просто розсміявся. Я запитливо глянув на нього, а Влад продовжував дивитися на Дану.

– Amanta mea, перестань його дражнити. Він зрозуміє твої слова тільки тоді, коли сам відчує все на своїй шкурі, а намагатися переконувати його в подібному абсолютно марно.

– Добре вона тебе завербувала, друже, не чекав я від тебе такого.– він нарешті відволікся від своєї красуні-дружини і звернув на мене увагу.

– Я теж турбуюся про тебе, друже. Навіть незважаючи на свою репутацію, ти все одно не зможеш бути сам усе життя.

– Ой, починається ...– я не став слухати цю маячню і попрямував у бік будівлі готелю.

Після того, як Влад одружився і став зразковим сім'янином, його дружина і він сам дуже занепокоїлися моїм сімейним становищем. Але мені не подобалися подібні розмови, а тим паче коли цю тему піднімала сама Дана. Я не прив'язуюсь до жінок, і вони обоє це чудово знають, але дружина мого друга була надто докучливою.

Хтось схопив мене за лікоть і я зупинився. Я зустрівся з поглядом карих очей і важко зітхнув.

– Пташечко, не підіймай цю розмову. Ти знаєш, сім'я не для мене. Я не до кого не прив'язуюсь, особливо до жінок.– знову повторив я те, що Дана ітак знала. Вона відпустила мій лікоть, а потім склала руки на грудях і почала свердлити мене своїм поглядом.

– Добре, я більше не підніму цю розмову.– та невже, але я відчував якусь каверзу з її боку, ця дівчина не така вже й проста.– Але коли ти станеш старим дідом, то згадаєш мої слова і пошкодуєш, що не послухав мене. А цей день колись настане, і тоді я втру тобі носа, Леоне.

Вона підібрала поділ своєї сукні і пішла до входу в готель. Я продовжував дивитись їй у слід, здивований її промовою. І коли жінки стали такими дотепними?

Влад зупинився біля мене і теж спостерігав за фігурою своєї дружини, що віддаляється. Я обернувся до нього.

– Як ти з нею живеш?– запитав я його.– Я на твоєму місці вже з глузду би з'їхав.– він поклав долоню на моє плече і трохи стиснув його.

– Одружишся, зрозумієш.– спокійно відповів він, а я роздратовано скинув його руку з плеча. Це вже було не смішно.

– Ще одне слово, Тревільян, і я тебе вдарю. І мені начхати, що ти мій найкращий друг і наш бос.

– Заспокойся.– відповів він своїм спокійним тоном, не звертаючи уваги на мої погрози.– Давай краще займемось справами. У нас попереду довгий вечір.

Згоден, зараз треба думати про інші речі. Ми підійшли до входу в готель, де нас чекала Дана. Вона підійшла до нас і знову взяла свого чоловіка за лікоть. Обдарувавши мене своїм гострим поглядом вона не сказала мені більше ні слова, і ми мовчки попрямували червоною доріжкою до входу в будівлю.

– Сподіваюся, цього разу жодних сюрпризів не передбачається?– уточнив Влад, натякаючи на тогорічну ситуацію на аукціоні. Я саркастично посміхнувся.

– Хто знає. Якщо у твоєї дружини є ще якісь психануті шанувальники, то я нічого не гарантую.

Вони обидва різко зупинилися і глянули на мене. Погляд Влада став жорстким, а Дана зморщила свій маленький носик. Що ж, не тільки вони можуть знущатися з мене.

– Я серйозно запитав, Леоне.– холодно промовив Влад.

– Так я серйозно й відповів.– по його погляду видно, що моя відповідь йому не сподобалася, але на цьому я не зупинився. – Добре, що цього року ми обійшлися без аукціону, бо довелося б тобі не один мільйон віддати, як минулого року, а цілих десять.

– Леоне!– гаркнув Влад прямо біля входу.

Кілька людей, які йшли перед нами, обернулись і подивились прямо на нас. Дана поклала свою долоню на груди чоловіка і той перевів свій погляд на неї. Його гнів одразу ж вщух, а холодні люті очі відразу наповнились ніжністю та любов'ю. Влад завжди так реагував на неї, Дана могла втихомирити будь-який його гнів. Свій спокій він знаходив у ній, вона була його ліками від будь-яких хвороб.

Влад узяв долоню своєї дружини у свою і ніжно поцілував. Вона мило усміхнулася йому у відповідь, а потім перевела свій погляд на мене.

– Яка ж ти сволота, Уорнер.– я посміхнувся їй у відповідь.

– Вважатиму це за комплімент, місіс Тревільян.– вона примружила очі, дивлячись на мене, але нічого не відповіла.

– Дивись в обидва ока, Леоне. Нехай хочаб один вечір пройде спокійно.– наказав Влад, цього разу я вже опустив свої жарти.

– У мене все під контролем, можеш не перейматися.

Він махнув головою у відповідь і попрямував разом із дружиною далі, я був позаду них. Два амбали, що охороняли вхід, низько вклонилися нам, а потім пропустили в середину. Ми увійшли до зали. Оркестр грав повільну симфонію, кілька столів із закусками простягались по обидва боки зали, яскраве золотисте світло сяяло від величезної люстри на стелі. На місці минулорічної сцени стояв невеликий столик, а за ним кілька людей, які приймали чеки з пожертвами від щедрих гостей.

Навколо було багато людей, усі чепурно одягнені, але мене ніхто з них не цікавив, ніхто крім однієї. Я шукав поглядом потрібну мені біляву дівчину.

На мій подив, нас ніхто не зустрічав, як минулого року. Галицького ніде не було видно, як і його дружини, але я продовжував сканувати приміщення. Влад із Даною рушили вздовж зали та почали спілкуватися з гостями. Я поглядом дав зрозуміти Владу, що огляну зал, він у відповідь позитивно кивнув головою і я пішов на дослідження.

На шляху мене зупиняло кілька наших спільних партнерів і я не міг їх проігнорувати. Після розмов ще з деякими гостями я попрямував до столика, де збирали пожертвування. Я виписав величезний чек для дітей з онкологічними захворюваннями і простягнув його співробітниці фонду. Та широко посміхнулася, дивлячись на шестизначну суму у своїх руках і почала дякувати мені, але я її вже не слухав. Мій погляд був прикутий до відкритої тераси, а точніше до білявої бестії, що там стояла.

Мої нутрощі стиснулись. Різке збудження промайнуло по всьому тілу, а я ще навіть не знаходився поряд з нею. Тому я вирішив виправити це і пішов у бік тераси.

Прохолодне повітря торкнулося мого обличчя, в залі було набагато спекотніше, ніж на вулиці. Небо було темним, а вдалині виднілися блискавки. Схоже цієї ночі знову буде злива.

Анна-Марія стояла на краю тераси з келихом шампанського в руці, її погляд був спрямований в далечінь, мене вона не помічала. Декілька гостей теж стояло в кутку з келихами, але, помітивши мене, вони відразу пішли геть. Тепер ми були на одинці і я насмілився підійти ближче до неї.

– Яка чудова ніч, чи не так, пані Галицька?– келих завмер біля її губ і я помітив, як її тіло напружилося.

Вона кинула на мене швидкоплинний погляд, а потім підібрала поділ своєї чорної, як ніч, сукні і швидким кроком попрямувала геть з тераси. Очікувана реакція. Я склав руки в кишені і посміхнувся самому собі.

– Невже я настільки вас лякаю, що ви готові з усієї швидкості забрати ноги геть, аби не перебувати в моєму товаристві?– вона завмерла просто біля виходу.

Великі скляні двері та вишневі штори відокремлювали терасу від основного залу, тому ми були непомітні іншим. Анна однією ногою була вже в головному залі, але відразу зупинилася і повернулася до мене обличчям. Вона була така ж прекрасна. Її світле волосся локонами спадало на спині, чорна сукня шовком розвивалася біля її ніг і вона була більш прикритою і похмурішою, порівняно з її торішнім вбранням на аукціоні.

Дівчина зробила кілька кроків уперед, але я ніяк не міг роздивитись її очі. Її обличчя не виражало ніяких емоцій.

– А з чого ви вирішили, що я вас боюся, пане мисливцю?– зацікавлено спитала вона, її голос був грубим, і водночас оксамитовим.

– Всі мене бояться, прекрасна ліліє, і я певен ти не виняток.

– А ось тут ви помиляєтесь.– вона на мить замовкла, а потім з подивом запитала.– Як ви мене назвали?

– Ти не розчула? Чи просто хочеш, щоб я повторив ще раз?– я почав підходити до неї ближче, але вона одразу ухилилася і пройшла повз, знову до краю тераси.

– Якщо вам потрібен мій чоловік, то шукайте його в покерному залі, він там із самого початку заходу разом з іншими гравцями.

– Я би віддав перевагу не бачити його до кінця вечора.– відповів я і знову спробував скоротити відстань.

– Тоді я нічим не можу вам допомогти.– Анна знову дивилася в порожнечу, крутячи ніжку келиха у своїх пальцях.

Я зупинився поряд з нею, за кілька дюймів від її плеча, склав руки в кишені штанів і теж дивився в далечінь. Що ж, якщо вона не йде на контакт, то говоритиму я.

– Як здоров'я у вашого чоловіка? Сподіваюся всі кістки встигли зростись за цей рік.– вона зробила ковток зі свого келиха і куточок її губ поповз угору.

– Значить, це все-таки була ваших рук справа.

– А ти хіба не здогадувалася?

– Мені було начхати, мені і зараз абсолютно начхати.– прохолодна відповідь. Крижана та беземоційна.

Вона не схожа на ту дівчину, яка кидалася отрутою мені в обличчя рік тому. Таке відчуття, начебто з неї викачали життя.

– Подивися на мене. – спокійно попросив я, але вона не звертала на мене жодної уваги, продовжуючи пити своє шампанське.

Я продовжував свердлити її поглядом, але вона ніби не помічала мене. Мені набридло спостерігати за тим, як уміло вона мене ігнорує, тому я взяв дівчину за плечі та повернув до себе. Вона не чекала подібного жесту, тому її рука не втримала келих і трохи шампанського пролилося на її сукню.

– Ви що зовсім збожеволіли?!– вигукнула вона поставивши келих на виступ і намагаючись відтерти мокру пляму. Я схопив її за обидва зап'ястя і притягнув до себе.

– Негайно відпустіть мене!– почала вона пручатися, але її очі продовжували ігнорувати мене.

– Я сказав подивися на мене, негайно!– я взяв її за підборіддя і затримав прямо проти свого обличчя, вона підняла очі і наші погляди зустрілися.

Я почав вдивлятися. Її погляд був порожній, а зіниці були розширені настільки, що перекривали всю радужку ока. Не було й натяку на небесно-блакитні очі, які я бачив торік, і які так ясно закарбувались в моїй пам'яті. Вона явно була під дією якогось препарату. Мій гнів почав набирати обертів.

– Що ти прийняла?– грубо спитав я, і вона тут же відвела свої очі вбік. Я повторив питання.– Що за погань ти вживаєш, ще й заливаєш зверху алкоголем? Зовсім з глузду з'їхала?

– А вам яка справа? Моє здоров'я вас не стосується!– вже грубо почала відповідати вона, продовжуючи вириватись з моєї хватки і я злегка затряс її, намагаючись привести до тями.

– Я запитав тебе і ти зобов'язана мені відповісти. Що ти прийняла?!

– Я нікому нічого не зобов'язана, пане Уорнер, а тим більше вам!– вона зривалася на крик і я вирішив відпустити її зі своєї хватки, не хотілося привертати увагу людей.

Марі потерла свої зап'ястя і я помітив, як сукня злегка зрушила з її плеча, відкриваючи яскравий синій слід на її шкірі. Вона простежила за моїм поглядом і відразу прикрила слід темною тканиною сукні. Кров завирувала в моїх венах, а руки стиснулися в кулак.

Вона взяла келих і намагалася допити вміст, але я вирвав його з її руки і кинув на підлогу. Скло з гуркотом розлетілось по всій підлозі і я озирнувся. Ніхто не звернув уваги на звук, оркестр дуже голосно грав. Це було на руку.

– Ви зовсім хворий? Якого біса ви витворяєте?– вона була в люті, нарешті її очі стали виражати хоч якісь ознаки життя. Але моя злість не вщухала.

– Хвора тут тільки ти, якщо вже у тебе вистачило розуму запивати наркотики алкоголем.

– Та як ви смієте...

– Що він зробив з тобою такого, що змусило тебе підсісти на препарати?– я перебив її репліку своїм питанням і вона завмерла. Я чекав від неї відповіді, але побачив сльози в її очах. Тільки цього не вистачало.

– Та яка вам взагалі різниця до того, що відбувається в моєму житті?– вона придушила сльози, що накопичувались, намагаючись протистояти самій собі.– Ви нічого не знаєте про мене, і не потрібно вдавати, ніби вам не все одно. Дайте мені вже нарешті спокій.

– Не забувай хто перед тобою стоїть, Марі. Відповідай на поставлене тобі запитання.

І в цей момент її рука замахнулася над моїм обличчям, але я перехопив її зап'ястя і міцно стиснув. Вона тільки що намагалася вдарити мене? Ще не одна жінка ніколи не піднімала на мене руку.

– А ось це ти даремно зробила, дівчинко.– цей вчинок пробудив нову хвилю люті всередині мене і я ледь стримувався, щоб не перекинути її через перила і відшльопати як слід в якості покарання.

Вона знову намагалася звільнити своє зап'ястя, але я перехопив і другу її руку і пригорнув до свого тіла. Я притис її до себе міцніше і наші погляди зустрілись.

– Що ви собі дозволяєте? Яке право ви взагалі маєте торкатися до мене?

– Ти виявила до мене неповагу, я маю право зробити з тобою все, що захочу.– вона продовжувала викручуватися в моїй хватці і вигукувати лайки, але я не збирався відпускати її просто так. Дуже багато чого я хотів дізнатися від цієї дівчини.

– Та чого ви причепилися до мене?!– продовжувала кричати вона.– У чому ваша проблема?!

– У тобі!– гаркнув я їй у відповідь.– Ти моя проблема.

Вона завмерла і запитливо подивилася на мене, я і сам був трохи збентежений. Ці слова були несподіваними навіть для мене, але я сказав правду. Вона стала моєю проблемою з того часу, як посміла протистояти мені. З тих пір я не можу перестати думати про цю дівчину, аж надто багато нових емоцій вона викликала в мені. І я хочу розгадати кожну з них.

– Відповідай на запитання по-хорошому, Анна-Марія, інакше...

– Інакше що? Що ви зробите?– перебила вона мене, в її очах сяяли блискавки.– Колись я вам це вже казала, але повторюся: ви мені не батько і не чоловік. Я не повинна перед вами звітувати, і ви не маєте права навіть пальцем мене торкатися. Я не ваша власність!

– Ну якщо вже ти вважаєш себе річчю, то чия ти тоді власність: свого тирана-чоловіка, чи все ж таки батька?– її обличчя скривилося, я вирішив послабити свою хватку і вона відразу вирвалася з моїх рук. Ми продовжували свердлити поглядами один одного, але наша гра зупинилася, як тільки вона підібрала поділ своєї сукні і підійшла до скляних дверей.

– Ви хворий психопат і я впевнена, що ви не кращий за мого чоловіка. Тож надалі, більше ніколи не підходьте до мене, я не бажаю вас знати, а тим більше бачити.– і вона переступила поріг тераси, залишаючи мене позаду, і ввійшла до зали.

Я продовжував стояти на місці і дивитися вслід її фігурі. Ця жінка в край вивела мене з себе. Вперте, грубе, розбещене дівчисько. Схоже, її не навчили як треба поводитися зі старшими. По синіх слідах на її тілі видно, як Галицький її виховує, чортів покидьок. Але якою б нахабною вона не була, навіть вона не заслуговує на таке звернення. Я не дозволю такого безладдя в клані. Не дозволю, щоб жінки страждали.

І наркотики... Я не знаю, що змусило її піти на такий крок, що він зробив з нею такого, що вона... Навіть від однієї думки, про те, як він з неї знущається, б'є, кров у моїх венах холоне. Я повинен дізнатись про все, і бажано від неї самої. І ще я хочу дати Марі свій урок. Якби кожна жінка поводилась зі мною подібним чином, я давно вже втратив би свій авторитет. Ніхто не сміє говорити зі мною в подібному тоні, та ще й піднімати на мене руку. Чорт, вона намагалася мене вдарити, це палке зарозуміле дівчисько. Мене, другого боса в клані та жорстокого мисливця. Це ж просто смішно.

Я сперся на перила тераси і почав розмірковувати. Мені треба вигадати, як убити двох зайців одним махом. Я хочу покарати її за грубий рот і одночасно врятувати від тиранії Галицького. А ще дізнатися все про неї від неї самої, яка вона справжня. І тоді я заспокою своє внутрішнє его.

Я ще ніколи не був у подібних ситуаціях. Ще ніколи я не хотів з такою жагою прибити жінку і водночас дізнатися про неї все, зрозуміти, захистити. Це було дивне почуття, я не знав, як описати це, яке визначення дати всьому цьому. Але я розберуся з цим, і тоді все стане на свої місця.

«– Я не зобов'язана перед вами звітувати, і ви не маєте права навіть торкатися мене. Я не ваша власність!»

Значить "не моя власність". Що ж, за великого бажання це можна виправити. І тут у моїй голові план почав складатись само собою. Я посміхнувся до своїх думок. Це буде не типово для мене, багато хто не зрозуміє, і можливо навіть Влад мене засудить. Але приємне збудження розлилося по всьому моєму тілу тільки від однієї думки про це, і я зрозумів, що дороги назад немає. Так, я божевільний. Так, я психопат. Всі це знають і мені було начхати хто що подумає. Я завжди отримую те, що хочу, і дружина Стефана Галицького не є винятком.

Я вийшов із тераси. Гості заповнили зал танцювальними рухами і я спробував пробратися крізь них. Спочатку я знайшов Влада. Той розмовляв з нашим найвідданішим союзником, босом Нью-Йоркської мафії. Габріель Гроссі був нашим добрим другом ще з часів життя в Америці. Тоді він теж був претендентом на роль боса у своєму клані і після смерті батька зайняв своє законне місце. Вони з Владом стали ватажками в один рік, але союзниками були ще задовго до того, як очолили свої клани. У студентські роки, проведені в Америці, ми були ще тією бандою. Трійка поганих хлопців, які згодом стали могутніми правителями і зараз тримають увесь світ під своїм кулаком. Всі нас боялися, і досі все так і залишилось. Тільки ми стали дорослішими і сильнішими. Який тоді гарний був час.

Вони помітили мій погляд з іншого кінця зали і я махнув обом. З Габріелем я поговорив ще до того, як опинився на терасі, тому не став підходити до них, нехай два великі боси поговорять на одинці про свої страшні справи.

Поки я йшов своєю дорогою, то ніде не бачив Анну-Марію. Схоже та вирішила втекти від усіх, а може вона поїхала додому, не чекаючи навіть середини банкету. Але це не важливо, для втілення мого плану в реальність її присутність не була обов'язковою. Зараз мені потрібен тільки її чоловік.

Я зайшов до ліфта і піднявся на сьомий поверх. Прибувши на потрібний поверх я пішов вглиб коридору і почув гучний сміх Галицького за дверима праворуч від мене. Поруч стояло двоє охоронців по обидва боки і, побачивши мене, ті одразу вклонились і відчинили мені двері. Я посміхнувся самому собі та поправив манжети на своєму піджаку, після чого впевненим кроком зайшов до ігрової зали, де й збирався втілити в реальність свій диявольський план.

Ну що ж, нехай почнеться гра...