Зайвий у своїй же історії

Розділ 119 - Те, що треба зробити (2)

Минулої п'ятниці ввечері я відправив босові повідомлення.

Я сказав, що хочу вести переговори.

Бос мовчала цілий тиждень, поки не написала мені сьогодні.

Змістом повідомлення були координати, що вказували на небезпечну зону середнього рівня на околиці Кьонгідо.

Вона чітко сказала мені, щоб я прийшов.

— Га?..

Коли я приїхав, то побачив покинутий будинок, що стояв самотньо посеред густого лісу.

Це був будинок, який часто з'являвся у фільмах жахів, з кам'яною цеглою вицвілого кольору, порослою мохом і лозою, а крізь розбите вікно проникала темрява.

Я зайшов всередину.

Звук кроків луною виринав з темряви. У мене мурашки по шкірі бігали щоразу, коли дмухав прохолодний вітер.

— Алло? — щойно я вигукнув, як зі стелі впало щось велике. У відповідь з моїх грудей вистрілив примарний вовк Евандель, і я розплющив очі, щоб зрозуміти ситуацію.

— Кажан?

Літаючий Кошмар.

Фенрір розчавлював гігантського кажана. Зачекай, я був Фенріром.

Гігантський кажан щосили пручався під Примарним Вовком, але його шия була швидко перекушена і скручена, як маріонетка без ниток.

Літаючий Кошмар мав би бути монстром проміжного рангу 6-го рівня, але він виявився безпорадним проти Примарного Вовка.

— Думаю, я залишу йому ближній бій.

Я міг просто стріляти з далекої відстані, а вовк міг подбати про все, що наближалося до мене. Це була ідеальна комбінація.

Незабаром двері позаду мене відчинилися і почулися легкі кроки.

Я повернувся.

Як і очікувалося, це була Бос.

Вона озирнулася між мертвим кажаном і вовком і запитала:

— Це твій домашній улюбленець?

— Хм? А, так, щось таке.

— Це мило. Спочатку присядь.

Бос показала на стіл, який був єдиними меблями в будинку.

Я сів перед нею, а вовк ліг поруч зі мною.

Я запитав боса:

— Ти навмисне залишила кажана тут?

— Ні, тут живе багато монстрів. Він, мабуть, сам прийшов. У будь-якому випадку, я чула, що ти хочеш вести переговори?