Довірся мені

Частина 15

Хлопці швидко дійшли до будинку, у якому перебували ми. Відчинилися двері, мій погляд одразу впав на Чіміна з Чонгуком, які стояли на порозі. Я була рада, що з ними нічого не трапилося і вони повернулися цілі та неушкодженні. Та Чонгук якось косо поглянув на мене та Хосока, який тримав мене за руку. І я одразу забрала її. Я не хотіла, щоб хтось усе не так зрозумів. Адже, між мною і Хосоком нічого не може бути, він для мене як хороший друг, як старший брат. І більше нічого.

- Що ж, ми знайшли зброю, - зайшов до будинку Чімін, - Тож, можемо вирушати. А де Ярі? З нею щось трапилося?

- Ні, з нею все гаразд. Вона просто в кімнаті, відпочиває, - пояснила усе я, - Піду покличу її, - я розвернулася і пішла нагору, до кімнати. Відчинивши двері, я побачила сидячу біля вікна Ярі. Я підійшла до неї і сіла поруч. Вона дивилася у вікно, кудись вдалечінь.

- Мері... А що, якщо ми помремо? І усе... Більше ніколи не повернемося, - тихо сказала Ярі.

- Що ти таке верзеш? Усе буде добре. Обіцяю, - відповіла я і обійняла Ярі. Хоча у голові в мене були зовсім інші думки. Я не знала виживемо ми, чи ні. Можливо, більше взагалі немає людей і ми залишилися одні. Що, якщо це наш останній ранок? Ці думки поглинали мене, душили, в'їдалися все глибше і глибше. І я не могла припинити думати про усе це. Але я не показувала своїх почуттів, емоцій, я не хотіла щоб Ярі хвилювалася за мене, їй і так погано.

Ми ще декілька хвилин просиділи так, аж поки нас не покликав Чімін.

- Дівчата, спускайтеся. Нам час іти, - я взяла Ярі за руку і ми пішли до інших. Хлопці стояли на низу і уже були готові йти.

- Зачекайте, нам потрібно взяти з собою харчі. Хто-зна скільки часу ми будемо блукати, - сказала Ярі і поспішила до кухні. Я пішла за нею і ми почали збирати у рюкзаки усе їстівне, що лише знайшли. Тепер ми повністю готові.

- От тепер можемо рушати, - сказала Ярі і закинула рюкзак на плече.

Ми вийшли з будинку, який послужив нам прихистком, і зачинили за собою двері. Усі переглянулися між собою і ми рушили в дорогу. Де шукати інших людей ми не знали. Першим ділом потрібно було перевірити військову базу. Чонгук знайшов у будинку карту, по якій ми і орієнтувалися. Ми визначили наш шлях і попрямували по ньому. Він простягався через глибокий та великий ліс. Уже майже темніло, тому ми йшли якомога швидше, не втрачаючи жодної хвилини. Адже зараз вони такі безцінні для нас. Здається, ми дійшли уже до середини лісу і ставало все темніше та холодніше. Ми вирішили зупинитися і переночувати тут, адже сил уже ні в кого не було, пройшовши такий довгий шлях. Знайшовши підходящу галявину, ми почали ставити намети, розпалювати вогонь. Я не далеко відійшла, щоб назбирати сухих гілок для вогнища. Навколо нікого. Лише дерева, кущі та висока трава. Я нагнулася щоб взяти гілку і щось почула, ніби хтось став на суху вітку і вона зламалася. Та я подумала, що це якась лісова тварина. Назбиравши достатню кількісь гілок, я повернулася до інших. А на галявині уже стояли два намети і зараз буде ще й вогнище. Я поскладала гілки, взяла сірники і одним рухом руки розпалила вогонь. Я завжди любила дивитися як горить вогонь, він мене заспокоював, на душі ставало спокійніше та тепліше. Такі моменти хочеться розтягнути на усе життя.

Ми повечеряли і уже збиралися спати. Але виникла проблема: наметів було лише два, а нас п'ятеро.
- Гадаю, ми троє з хлопцями не помістимося в одному наметі, - почав Чімін.

- Тоді ти будеш з Ярі, а я з ними, - запропонувала я і Чімін погодився. Хоча, чим я думала у цей момент? Але, що тепер вдієш, доведеться ночувати з ними. Я перша зайшла у намет і лягла збоку, щоб нікому не заважати. Хосок вмостився посередині, а Чонгук з іншого краю. І якось так ми повинні заснути, хоча перші дві години ми просто лежали, не промовивши ні слова. Але потім заснув Хосок. А я все ще не спала. У голові крутилося багато думок, які не давали мені спокійно заснути. Чонгук також не спав. Але жоден з нас не сказав ні слова. Раптом, надворі почувся якийсь шурхіт. І я трішки налякалася, але заспокоїла себе думками про те, що це всього лише тваринка. Та я глибоко помилялася.