Довірся мені

Частина 20

Ранок був не такий як завжди. Я прокинулася від того, що мене хтось обіймав, гарячі губи проходилися по моїй шиї. Я уже прокидалася не з відчуттям того, щоб усе швидше закінчилося, я хотіла, щоб цей момент тривав довше. Адже, хто зна, чи нам дійсно хтось допоможе. Тому, я хотіла закарбувати в пам'яті кожен момент проведений з Чонгуком: його поцілунки, дотики, погляд, слова, усе...
Я обернулася і побачила перед собою Чонгука, який уважно спостерігав за мною. Я усміхнулася, на що Чонгук поцілував мене у лоб і забрав пасмо волосся з обличчя. Я і досі не могла повірити, що це не сон, що усе сталося так, як я хотіла.

- Доброго ранку, - тихо промовила я.

- Доброго ранку, Мері, - сказав Чонгук і хотів уже вставати, але я потягнула його за руку і він опинився знову у ліжку.

- Хм... Бачу, ти ще не хочеш ставати? - ухмилився він і навис наді мною. Я не могла нічого сказати, лише дивилася у його глибокі очі. Він ніжно поцілував мене, а мої руки пройшлися по його рельєфному тілі. Та Чонгук спіймав їх за зап'ястя і я уже не могла нічого вдіяти, адже його тіло перебувало наді мною, а руки були у його розпоряджені.

Усі, напевно, давно прокинулися та пішли снідати. Але не я з Чонгуком. Ми дуріли, гралися немов малі діти. І це приносило мені неабияке задоволення. Та уже час вставати, бо так можна ще довго пролежати. Я піднялася і шукала свій одяг, щоб одягнутися. А Чонгук вже одягнувся і пішов до інших. Через декілька хвилин я була готова і теж поспішила до друзів. Я вийшла з кімнати і як раз у цей момент зі своєї кімнати вийшла Ярі.

- О, ти вже прокинулася? - запиталася вона і глянула на мене.

- Так. Ти теж щойно прокинулася?

- Ні, раніше, - відповіла Ярі, - Слухай, я хочу з тобою поговорити, - почала вона.

- Ну, гаразд, - і ми відійшли в іншу кімнату.

- Загалом... Я так зрозуміла, ти тепер з Чонгуком? - сказала Ярі.

- Так, ми тепер разом. А що? Тебе щось бентежить? - глянула я на Ярі, яка ніби занурилася у свої роздуми.

- Чесно кажучи, я йому не дуже довіряю. З першої ж нашої зустрічі він не викликав у мене довіри. Напевно, ти подумаєш, що я заздрю, але ні. Я просто не хочу, щоб він якось поранив твої почуття. Я дуже хвилюються за тебе. Благаю, будь обережна з ним, - завершила Ярі, а я взяла її за руку.

- Не хвилюйся, дорога. Усе зі мною буде гаразд. Я повністю довіряю йому і він мені теж, - мовила я і обійняла подругу, яка сиділа і уважно слухала мене.

Ми вийшли з кімнати і рушили на кухню, де уже сиділи хлопці.

- Доброго ранку, дівчата! - голосно промовив Хосок і усміхнувся. І ця дивовижна посмішка змусила усміхнутися й мене.

- Доброго ранку, Хосок! Що ви тут обговорюєте? - запиталася я.

- Тебе і Чон... - не встиг договорити Хосок, як Чімін прикрив його рот рукою.

- Та так, нічого важливого, - швидко відповів Чімін і косо глянув на Хосока, - Просто готуємося до нашої невеличкої подорожі на базу, - перевів він тему, а інші лише хитро усміхатися.

- Гаразд, досить жартів, - розпочав Чонгук, - Нам потрібно летіти, щоб ми встигли доки не стемніло, адже летіти досить довго. З собою можете нічого не брати, нам усе там дадуть.

- Що ж, тоді ми готові! - сказав Чімін і піднявся зі свого місця, - Можемо вирушати, - усі були щасливі, що нам нарешті допоможуть і ми зможемо нормально жити, а не виживати.

Усі вийшли з будинку і направилися до гелікоптера, який непорушно стояв неподалік. Ми підійшли до нього і по черзі залазили всередину. Ззовні цей гелікоптер здавався більшим, ніж всередині. Але на щастя, усі помістилися і ми почали підніматися у повітря. Я сподіваюся, що тепер у нас все поміняється на краще.