Aivora

Вступ

1510 рік

Теплий весняний вечір, сосновий ліс, зелена травичка. Поміж невисоких пиньків видніються маленькі грибочки, яких незабаром зірве білочка для поживи взимку. На ялині сидить стара сова, яка щоночі не дає спокою сусідам, своїм мелодійним співом. Очі тієї загадкової панни здаються великими а погляд немов вогняний, виблискує у темряві.

Чисте небо милує око, зорі тихо майорять немов пливуть в безодню. Чудернацькі світлячки кумедно кружляють один біля одного, створюючи танок закоханих. Від їхнього мерехтіння захоплює подих, на душі стає спокійно. Повний сіробокий місяць простиляє сяйвом невеличку дорогу яка веде у темний забутий богом ліс...

"Хруст"

- Хто тут!? (Подумки)

Здригаюсь, прижимаю до своїх грудей те що не можливо пояснити, пояснивши зрозуміти, зрозумівши уявити. Не смію оглядуватись, іду далі.

- Спокійно... Тут лише звірі... лише звірі... Залишилось перейти озерце, пройтись стежко... Я майже дома...

Ледь озираючись...
-Хм, нікого... Здалося... (видихаю з полегшенням).

- Правду Гром казав... З моєю боязкістю провалити можна і не одне завдання...
- Але, чому я? Це покарання!? Чи...
-Я така особлива? Якщо він вибрав мене для такого завдання... Можливо побачив у мені хоробру особистість?
-Хах, ні! Це не можливо...

"Біжить"
У чорному довгому плащі чоловік вистрибує з дерева та прямує на мене!

-Ні! (Подумки)
-Цьому не бути! Ти не заполучиш скарб Айвори! 

Злякавшись за майбутнє та його наслідки, біжу зі страхом! Опиняюсь на поляні яка веде маленькою стежкою з високими соснами, додому... На хвилину обернувши голову, спотикаюсь та ненароком пускаю з рук Айвору.

Я падаю на тверду землю, покриту мохом та зеленою травою. Скарб падає у маленьке озерце в якому мешкають риби, жаби. Довкола ставка ростуть водорості та красиві жовто-рожеві квіти які дають миліший вигляд цьому з легка занедбаному але красивому ставку.

- Ні! Чому зараз? Чому на моєму завданні!?
- Айвора! Ти ж книга, щей незвичайна! Випливай! Куди ти ділась?

Я зазираю в те озерце і бачу маленькі камінці, які виблискують то золотистим, то срібним кольорами. Попри них плевуть маленькі незвичайні рибки, їхні хвости переливаються у синьо-фіолетовий колір. Мої пошуки перебив яскравий місяць який ще дужче виблискував та ніби наближався до озера. З ненацка біле сяйво засліпило мої очі. Те маленьке озерце випромінює неймовірно велику кількість світла.

- Звідки це світло!? (Примружуюсь, із здивуванням стараюсь зрозуміти що тут відбувається)
Я повертаю голову, злегка помітивши того самого злодія протираю очі, налякано але з певненістю кажу собі - гірше уже не буде!

Чоловік закрив очі рукою, поправивши чорний капішон.  На руці таємничого, раз у раз виблизкували чорно-зеленим кольором незрозумілі іерогліфи. Немов викликали його наставники, можна сказати знак "тривоги". Я шалено налякалась, але чолов'яга повернувся і йшов звідки з'явився... Пройшовши п'ять мертів, повернув голову ніби сказав - "Це не кінець! Я повернусь не сумнівайся!"

-Хто він? Який дивний, для чого йому ця книга знадобилась!?

В той момент сяйво яке засліплювало мені очі, зникло... Я повертаюсь, підводжусь, замітивши дивні цифри у ставі, які виблискували, присідаю на краю щоб роздивитися.

-Що це? Як таке можливо!?

1510...
1511...
1512...
1513...
1514...
1515...........

-Ці цифри... Що вони означають? Це роки? Хмм... 1510... Це ж наш час... Чому вони міняються, немов машина часу... Хах...  Ооо, ні! Невже це реально!?

-Якщо це насправді відбувається зі мною, я поставлю наше майбутнє в небезпеку!

-Що я тепер скажу Грому? Він мене прожене з царства... Я буду вигнаннецею... А якщо гірше, страта!? Що тоді робить? Я не хочу помирати...

-Так що це получається, ця книга якимось чином потрапить в майбутнє!?

-Ох! Який жах!

"Сяйво"
1516... 1517... 1518... 1519... 1520... 1521... 1522... 1523... 1524... 1525... 1530... 1535... 1540... 1545... 1548... 1553... 1559... 1560... 1564... 1567... 1570... 1572... 1577... 1580... 1587... 1590... 1601... 1625... 1636... 1647... 1655... 1661... 1678... 1681... 1690... 1710... 1723... 1734... 1740... 1756... 1767... 1778... 1783... 1791... 1840... 1870... 1895... 1950... 1980... 1991... 2000...........

-Що!? Це неможливо!

2001... 2002... 2003... 2004... 2005... 2006... 2007... 2008... 2009... 2010... 2011... 2012... 2013... 2014... 2015... 2016... 20...1....7.......... 20..1...8........

"Сяйво"

-Дві тисяці вісімнадцятий рік!? О Мій Гром! Що я накоїла!? Це в голові не вкладається! Це... Це... Я зійду з розуму...

Незамітно я здригаюсь, бачу сяйво зникло як і ті чудернацькі цифри. Я була налякана та шалено здивована. Залишалось дізнатись куди саме перенесло цю книгу, адже я без неї не повернусь додому...