Коли ти будеш моя? [РЕДАГУЄТЬСЯ]

16+ 🔞🔞🔞

Ми забігли швидко в якусь кладовку. Я ледве дихала, все захоплювала повітря ротом. Немогла заспокоїтись, важко, моє серце билось просто божевільно. Треба більше спортом займатись! Зачинивши двері, приміщення здавалось все меншим та меншим, неможу терпіти вузькі та малі кімнати- не те, щоб в мене клаустрафобія, але мені дуже дискомфортно, я починаю панікувати і ще хуже можу впасти в обморок. Біля мене стояв Ірестія, він теж був захеканий, але не на скільки, нууу зовсім не як я, біг це не моє точно!

-Ну й куди ти на цей раз влізла?-просто в притик біля мене він стояв та тихо запитував.
-Ну як це сказати.. Особливої мети перед собою я не ставила.- мої руки почали тремтіти, але я що є сил зжала їх в кулак, можливо в мене й справді клаустрафобія. Панічно роздивлялась довкола, але ніби самі стіни почали звужувати в мене перед очима, все злдавлювало мене.
-Ще б ти навмисне це робила то взагалі можна чокнутись.
-Що..?-невдоволено хотіла на нього огризнутися проте звуки біля дверей були зовсім близько.
-Тихо..- прошепотів він мені на вухо і я стояла непорушно, прислухаючись до кроків. Мій подих все збільшувався і збільшувався, хоча мало б бути навпаки. Сама ситуація була жахливою, але ця комірчина була набагато гіршою за це все, що відбувалося? Мої долоні уже почали боліти від натискання пальців, я не могла контролювати, моє тіло ніби мене вже не слухалось, я втрачала контроль над собою, тепер я відчувала паніку, ще й повітря катастрофічно не вистачало. Я схопилась за щось і на витягнуту руку намагалась втриматись, відчути, що все гаразд. Бо на даний момент я могла боротись або з собою і своїми емоціями, або вийти і бути зловленою тими Троллями. Звичайно перший варіант був кращий, але якщо подумати то варто задуматись як би вчинити. Я почала важко дихати, на обличчі була виражено настільки панічну атаку, що думати про щось ще в мене вже не було сил і ось-ось мій мозок може просто вирубиться і я повалюсь на землю. По тілу проходили мурашки, я вже навіть і забула про Ірестія, що стояв дуже близько біля мене та уважно спостерігав за мною та дверима, щоб ніхто не зайшов, ми були в цьому маленькому, вузькому приміщені ніби сковані . Хоч мозок уже знав, що все нормально -це лише просто приміщення, тіло реагувало по-іншому.

-Я що тобі настільки противний?- грубо запитав Ірестій, потім він ще щось сказав, але в моїх очах уже потемніло і це все було ніби в тумані. Він бажав почути відповідь дивлячись мені просто в очі, для цього він взяв своїми руками моє обличчя та підніс його до свого, тепер між нами не було й міліметра особистого простіру. Я була не взмозі щось зрозуміти, що він від мене хоче? Про що він взагалі думає? Я лиш стискала своєю рукою, щось та дихала... Я не чула що мені говорить Ір, мій мозок вирубався, по тілу уже майже не було відчутно пульсу, обличчя поблідніло, а я не могла вже дихати, лише з останніх сил схоплювала, просто хапала маленькими ковтками повітря... Зменшення приміщення, натиск Ірестія, я не витримую всього цього. Мені потрібно заспокоїтись!