Вже перед самими дверима, мене хтось схопив за шию. Холода рука повністю міцно перехоплювала мою шию, здавалось ніщо не заважає цій людині, а можливо і нелюдині, роздавити мою шийку на раз. Я відчувала тяжкий подих. Мені сильніше зжали шию, повітря стало не вистачати. В повітрі був приємний солодкий запах, він приємно дурманив і відволікав від будь- яких думок. Рука послабила свою хватку, я впала на землю віддихуючись. Я підняла голову щоб роздивитись лице нападника, але перед очима все попливло...
Я прийшла в себе від того що, мою руку щось міцно пережимало. Голова шла обертом, тому я не одразу змогла зрозуміти причину болю в руці. Через кілька хвилин, почала потроху згадувати що зі мною сталось. Останнє що я памятаю, це- солодкий запах, напевне від нього, я і втратила свідомість. Але це не відповідає на питання, де я? Найбільше мене здивувало те, що я не була в підвалі чи на якомусь закинутому і забутому моторошному місці. Це був- пляж... Я була привязана до дерева обома руками. Але найбільше боліло ліве запясття, його дуже міцно натерла мотузка. Ехх... Образливо. Напевне шрам залишиться. Не гарно дівчині зі шрамами на руках ходити. Це ж напевне прийдеться тонувати, чи рукавиці одягати... Так, я не про те думаю. Потрібно зусередитись.
-Ти вже прийшла до тями?- десь не подалік пролинув голос. Мене це налякало.- І довго ж ти спала, принцесо.- він хоче здаватись вічливим, але погано виходить. Переді мною зявився хлопець, на вигляд трохи старше двадцяти. Я закрила очі, глибоко вдихнула. Я це зробила для того щоб відкрити надприродний зір.
В загальному, надприродний зір- це така штука... Всі надприродні діляться на дві групи: перші, ті які можуть приховувати свою сутність (маскуватись під людей), а другі, які не міняють форму, тобто, не перетворюються. Ось якраз в першої категорії, є надприрдний зір, вони можуть ним користуватися, не трансформуючись повністю.
Я відкрила очі. Мій надприродний зір, мав яскраво золоте забарвлення. Я так і знала що він надприродний, в золотокрилих на це чуйка, навіть не просто чуйка, а вони чітко можуть відрізнити який це вид (вампір, ликан, банши тд). Я чітко побачила що це- демон... Я вліпла, при тому конкретно. За його спиною виднілися кажанячі, великі крила, на голові- чорні рога, а на шиї... навіть складно сказати що це... точно не тату, швидше клеймо, але воно не опіком, від цього шраму як ніби виходило червоне світло. Вид в хлопця звичайно моторошний, але чесно кажучи, він доволі симпатичний.
Oops! This image does not follow our content guidelines. To continue publishing, please remove it or upload a different image.
-По- перше, не називай мене принцесою. По- друге, хто ти, де я і навіщо ти мене сюди притащив? Ну і по- третє, мені ліву руку натерло, шрам може залишитись, можна хоча б трохи вільніше?- мені страшно, але цього поазувати не можна. Хлопець усміхнувся... навіть не так... хлопець ухмилнувся.
-Давай так, я відвяжу тобі руки, за умови що будеш слухатись мене. Домовились, принцесо?- дратує коли він так мене називає- І ще дещо, ти віддасиш свій браслет мені.- потрібно навчитись краще приховувати емоції, невдоволенням так і тяне від мене.- Ну так що?
-Добре...- зітхнула я. Він клацнув пальцями і в мить мотузка зникла. Я зуміла підвестись- Дякую...- ледь видушила я з себе
-Браслет, будь ласка.- вічливо нагадав він, я аж здивувалась, так вічливо навіть не завжди я можу сказати. Якби мені не хотілось цього робити, але угода- є угода, я протянула йому браслет. Я не соромилась показати крила, тим паче що там соромитись, коли вони просто роскішні. Але ця прикраса- подарунок Кіри.
Коли я протянула руку хлопцю, щоб віддати дорогу мені річ, то я зарано відпустила браслет. Демон хотів його зловити, я теж. Наші руки доторнулись, а погляди зустрілись. Він дивиться на мене так, як ніби ми вже знайомі. Я його погляд ніколи не забуду, одночасно нахабний, пронизливий, такий що проникає прямо в душу і як ніби давить з середини, а ще... ніжний...
Я швидко відсмикнула руку. Руки демона були дуже гарячі. Здавалось ще трохи і опік залишився б. В цей момент я згадала про Акіру. Він навпаки, завжди спокійний, розсудливий, вивести його з себе чи розізлити майже нереально. Кіра завжди має холодне тіло. Ще я його дуже кохаю і сумую.
-Кріс.- перебив мої роздуми хлопець
- Що?- розгублено перепитала я
-Ти напевне не памятаєш як мене звати, тому кажу- Кріс.
-Що означає "не памятаю"?- я відійшла на пів кроку назад
-Не зважай. Шарлотто...
-Марі- перебила я. Боже, звідки він знає? Це навіть не весь мій ближній круг знає. Моє повне імя - Шарлотта Марі де Ляруж
-Марі, ти будеш тут кілька днів, якщо будеш слухатись і не бунтувати, то повернешся до Акіри ціла і не ушкоджена. Ти зрозуміла, принцесо?- Кріс наблизився до мене. Я зробила крок назад і притиснулась спиною до дерева, до якого була привязана. Хлопець притиснув мою руку в мене над головою до дерева. Я відчувала його гаряче дихання на собі. Знову цей погляд. Кріс наблизився до мене щоб поцілувати...
