Минуло кілька років.
-Його королівська високість, правитель всієї Астарнії, завойовник Ескару-Оскар І Данир.
Сказавши це, глашатай відійшов в бік даючи дорогу кремезному чоловіку, який гордо та впевнено зайшов в велику залу. Всі присутні миттю схилили свої голови. Монарх обвів всіх швидким поглядом та підійшов до свого трону. Кивнувши своїй дружині, яка вже сиділа на іншому троні він й сам дозволив собі зручно вмоститись на розкішному кріслі.
-Мої друзі, мої піддані, мої союзники, та звісно ж мої вороги,-посміхнувся Оскар.-Сьогодні в нас не просто свято, в честь перемоги над темними-ельфами. В цей чудовий день я хочу дещо оголосити. Генріху, підійди сюди.
З натовпу вийшов високий, добрескладений юнак в сірому костюмі. В його сіро-блакитних очах горів вогник. Принц підійшов до батька та ставши перед ним опустив голову вниз. Чоловік сидячи на троні взяв меч та доторкнувся ним перше до одного плеча сина, а потім й до іншого. Під час цього він казав якусь молитву.
-Від нині ти Генріху, наслідник трону та наступний король всієї Астарнії.
Всі графи, герцоги та барони радісно викрикували вітання та найкращі побажання королівській сім'ї. Королева Філа піднялась з трону та поцілувала принца в лоб. Після цього матір міцно обійняла свою єдину вижившу дитину. Війна з темними-ельфами забрала життя не тільки брата Генріха, а й двох сестер. Перемога далась Астарнії зовсім не легко, але один раз їх вороги попливли в море і не повернулись. Минуло вже півтора року й їх немає. Тому стало ясно, що люди змогли отримати перемогу.
Оскар жестом наказав Генріху йти за ним. Батько та син вийшли з зали та просто гуляли замком, деколи дивлячись на портрети представників їх роду. Вони зупинились біля одного портрету на якому був зображений чоловік з бородою та невеликими карими очима. Вираз обличчя його чимось нагадував задумливість чи щось таке.
-Це Дем'ян Гордий, синку,-сказав Оскар дивлячись перше на сина, а потім й на іншого родича.-Мій дід. Батько твого діда Дерека Мудрого, принца Альфреда і принцеси Зульфії. Знаєш одну з заслуг Дем'яна?
-Він мав союз з гномами деякий час та Астарнія могла користуватись їх шахтами, а самі гноми отримала нашу підтримку у війні з тролями.-гордо сказав темноволосий.
Старший Данир згідно кивнув та з похлавою поглянув на сина.
-Бачу щось ти про наш рід знаєш. Але головне було те, що він мав добрі стосунки з королем темних-ельфів. Дем'ян Гордий був першим з нашого роду, хто йшов на контакт і союз з іншими расами. Мій батько робив так само, але не я. Проте, зараз не про це. Я хочу сказати, що ніколи наше королівство чи наша династія, не мали ворожнечі з ельфами.
-Тобто ти маєш на увазі, що їх найняли?-здивовано спитав Генріх та отримавши впевнений кивок підняв брів.-Кому це потрібно? В тебе ж є варіанти?
-Дарактонії.-коротко й чітко сказав король.
-Драконам?-це слово застряло йому в горлі, а перед очима з'явилась мила посмішка Ади.
Оскар продовший свій шлях, то ж насліднику довелось доганяти. Звісно принц чув, як в королівстві відносятця до літаючих рептиліїх, але щоб вони найняли іншу расу для війни-це вже якийсь новий рівень ворожнечі. Проте, чому треба було вбивати саме членів королівської сім'ї? Тяжко було назвати це збігом обставин.
-Деякий час тому,-знову заговорив батько не обертаючись.-Керував драконами такий король, як Кривавий Смерч, чи Кривавоокий, через колір його очей. Це був справжній ворог Астарнії, жорстокий, егоїстичний, безстаршний та завжди з бажанням кровопролиття чи забав. Мій батько був застарий для битви з ним, тому визвався я. Батько довго не відпускав мене, але все ж здався. Я з армією дійшли до замку того змія та почалась битва. До сіх пір пам'ятаю крики болю та голоси, що зникали в пащі короля драконів. Та все ж я зміг нанести удар в незахищену шию. Перед смертю Кривовоокий перетворився на людину та сказав тільки: "Велзевул".
-Теперішний король драконів,-розуміючи кивнув Генріх та різко прикусив язика.
-Звідки ти знаєш?-холодніше спитав Оскар.
-Я просто чув про нього в розмові двох капітанів,-виправдався Генріх прискорюючи рух.
Оскар дивився в слід сину крижаним, немигаючим поглядом. Король деякий час постояв на місці та повернув голову в бік ще одного портрету. На ньому була зображена жінка з каштановим волоссям та зелено-сірими очима. Він провів рукою по портрету та стомлено видихнувши розвернувся й пішов до гостів.
Наслідник тим часом вийшов в сад. Темноволосий мовчки йшов по гарній, кам'яній доріжці доки не вийшов в ліс. Принц сперся об дерево та дивився на гарну галявину.
В блакитних очах юнака було хвилювання. Йому здавалось, що його розривають на дві частини. Точніше він мав прислухатись чи до серця, чи до голови. Посмішка та блиск зелених очей Ади до сіх пір не йшли з голови.
Різко тріснула гілка та почулись кроки.
Генріх різко розвернувся. До нього підійшла дівчина його віку, ну хіба на рік молодша. По кремовому волоссю та милому, малому носику він впізнав Інаю Керан. Доньку графа Дена ель Керан. Її дід, Кельвін Керан, здобув до свого прізвища та роду прив'язку "ель", тобто " Вояк". Кожна прив'язка щось означала. Рід Керанів справді відповідав цій назві. Цілеспрямовані та вперті вони йшли до останнього.
-Пробачте, що потурбувала, Ваша Високосте,-Іная зробила реферанс та з цікавістю, але зберігаючи стриманість справжньої леді поглянула на кронопринца.-Чому ви покинули нас? Щось сталось?
-О, не варто хвилюватись про мене,-відмахнувся Данир знову спираючись об дерево і схрещуючи руки на грудях.-А ви чому не з іншими?
На щоках дівчини з'явився легкий рум'янець, а погляд опустився до землі.
-Я хвилювалась за вас. До того ж дорослі не говорять нічого цікавого. Лише війни та політика.
-А ваш брат? Він пройшов церемонію в наслідники глави роду?-перевів розмову Генріх вивчаючи співрозмовницю уважним поглядом.
-Цей, пробачте за слово "балбес" буде проходити її тільки на наступному тижні,-молода графиня засміялась прикриваючи рот рукою.
-Чому йому доведеться чекати так довго?-здивовано спитав принц відводячи погляд в інший бік.
Іная запитливо підняла брів.
-Пробачте, але ви хіба не знаєте, що молоді графи стають наслідниками через п'ять днів після церемонії принца?
Молодий юнак готовий був провалитись крізь землю з сорому. Він чудово це знав, але думки про Аду зовсім плутали його. Чи це не знак? Чи не означає це, що варто забути про роман з нею? Чи навпаки, переключитись повністю на неї, та відмовитись від титулу принца? В другому випадку йому точно відрубають голову по наказу батька.
-Все точно гаразд?-повторила своє запитання Іная.
-Все чудесно,-відрізав Генріх та награно посміхнувся й сів на одне коліно і простягнув дівчині руку.-Чи не проти ви потанцювати зі мною?
-Не смію відмовити принцу,-сказала графиня та хіхікнула.
Треба було відволіктись. Один танець з цією милою особою звісно викличе нову порцію пліток. До того ж це зіграє йому на руку. Якщо всі подумають, що в нього є роман з графинею, то не запідозрять про його стосунки з Адою. Звісно це доволі егоїстично-використати дівчину в власних цілях, але іншого вибору то й не було. Принаймі, так думав молодий принц йдучи з графинею до зали.
Генріх старався здогадатися, щоб зробив на його місці хтось з його роду? Хоча він це дуже добре знав. Данир би навіть не починав зустрічатись з кимось, в кому тече кров його ворогів. Цінування правил було одною з ознак королівського роду. Було дуже тяжко тим, хто не поважає чи не здатен по ним жити.
