Пошук

Дія 2. Такі різні - такі схожі

Минали дні. Природа циклічно змінювалася. Осінь давно вже забрала багряну ковдру з доріг міста і віддала його своїм колегам. Зима і весна пройшли приємно стабільно, затишно і спокійно. Незнайомець більше не з'являвся на порозі «Чекаю». Нічого не тривожило спокійний плин у містечку щастя.

Літо, як завжди, холодною сонячністю зустріло жителів. Ніякої надокучливої спеки і виснажливої сухості. Тут літо для гурманів. Що вловлюють нотки ледь чутного дощу, насолоджуються хмарними днями, які коли-не-коли приправляються рідкісними, проте цінними сонячними променями.

Але щось все-таки змінилось. За останній місяць крім дощу, нічого не видно. Меланхолійно прекрасний сум міста перетворився у щось злощасне. В повітрі відчувалися зміни. Які, не відомо.

Бен Хоупман уже тиждень не з'являвся в кафе. Це було нечувано! Ніщо і ніколи не могло його втримати від насолоди провести час, попрацювати в своєму сенсі життя. А тут таке. Проте персонал, який вже став продуктивною спрацьованою командою, підтримували життя кафе, як могли.

Серпень. Понеділок. Дорі пришла перша, як не дивно, і відкрила заклад. За відсутності Бена, вона відчула якийсь внутрішній обов'язок турбуватися про кафе, яке було наче покинуте напризволяще, як і вона сама. Кафе стало її добрим другом.

Дорі. Де ж це всі? Кава готова. А вони десь прохолоджуються. Геть розслабилися без Бена. Де ж це наша душа закладу?

Прийшла Меган.

Меган. Дорі, привіт! Ти знову, як рання пташка? Ми ж поки самі, то можемо і графік підлаштувати під себе. Не будь такою занудою. Бен все скинув на нас без попереджень. Тож маємо право.

Дорі. Не розумію тебе, Меган. Я так сумую за Беном і хвилююсь. Навпаки хочеться з вдячністю якнайкраще працювати і оберігати сенс життя добряка Хоупмана. (Печально подивилася у вікно, чекаючи на знайомі обличчя)

Меган і Дорі почали метушитись в кафе. Прийшли Кристофер і Ден. Джині і Ненсі запізнилися. А далі все відбувалося, як завжди. Типовий день маленької кав'ярні в маленькому місті. Тепер якоїсь типової бездушної стереотипної кав'ярні.

І тут неочікувано, як сонце в безнадійну бурю, повертається Бен. Такий трохи виснажений, з дещо засмученим поглядом, з усмішко на обличчі, як завжди життєрадісний.