Розділ 41

1.6K 130 19
                                    

Еллі

Я боюся засинати. Боюся прокинутися і зрозуміти, що ніч минула. На годиннику майже четверта ранку. Ми теревенимо про все і водночас ні про що, тільки для того, щоб сповна насолодитися часом.

Коли стає прохолодно, Джеймс знову розпалює камін і сідає коло нього, потягнувши мене до себе. Його пальці граються моїм волоссям, накручуючи неслухняні прядки, а гарячі уста цілують плечі, ключиці, шию. Він немов намагається запам'ятати кожнісінький міліметр мого тіла і це щоразу зводить мене з розуму.

– Ти й досі думаєш, що просто зациклився на мені? – запитую я, ковзаючи долонями по його руці.

– Не знаю. Я думав що не можу викинути тебе з голови лише тому, що ти не моя і це шалено дратувало, – чесно відповідає Джеймс. – Мені здавалося, що ти немов вакцина, розумієш? Якби я отримав тебе один-єдиний раз – мені б вистачило на все життя і далі я був би стійкий до вірусу. Але зараз, коли ми вдвох, я розумію, що це дещо інше. Ти не вакцина, ти щось на зразок анестезії*.

Це порівняння викликає у мене нервовий сміх, тож я не стримуюсь:

– Не надто влучний приклад, не думаєш?

– Ні, ні, – заперечує хлопець. – Це саме воно. Послухай, тобі сподобається: коли ти поруч – я втрачаю всяку пильність, шрами перестають боліти і я немов під великим захисним щитом від зовнішнього світу. А коли тебе немає...

Мій сміх стає гучніший і Джеймс тихо підхоплює його.

– Згоден, це вже занадто, – зізнається він.

– Та ні, що ти, – іронізую. – Просто щойно ти отримав мій голос в номінації "Найкраще порівняння почуттів 2019", попереднім цю нагороду отримував Едвард Каллен* і його "особистий сорт героїну".

– Хто? – запитує Джеймс, трохи зіщуливши носа.

– Едвард Каллен! – мало не кричу я. – Сутінки! У них ще будинок абсолютна копія цього.

Однак він просто мовчки дивиться на мене, ймовірно роздумуючи чи не тримає мене й досі позавчорашнє вино.

– Ти справді не знаєш про "Сутінки"? Господи, дізналася б раніше – не стала б навіть знайомитися з тобою, – жартую я.

Джеймс міцніше пригортає мене до себе і тихо сміється. Цієї ночі я вперше відчула біль від його міцних обіймів. Сильний, але незвично приємний біль. Так він немов перевіряє чи справді я реальна, а я, у свою чергу, відчуваю себе по-справжньому живою.

Три правила ночіWhere stories live. Discover now