Інсомнія. Голос із серця

Розділ 9

Сто років тому
Місце, куди потрапив шестирічний Артур, нагадувало пекло. Тут було нестерпно жарко, земля схожа на засохлу лаву, яка ось-ось може розтанути і поглинути хлопчика до кінчиків вух. "Ні, це того варте", - сказав він собі, - я шукаю його вже 2 роки і не маю права здатись". Малий вже почав впадати у відчай, адже далі не було нічого, окрім обриву з цілковитою темрявою, але раптом він почув крик нестерпного болю, який, очевидно, належав юнаку. Артур підійшов до краю і побачив того, кого всі називають Смертю, одного з членів народів, яких боїться його власний. Хлопчик гірко посміхнувся, адже оголений до пояса молодий хлопець, криваве тіло якого висіло в повітрі і повністю було оповите Темрявою Глибин Магістіку, не викликав нічого, окрім жалю. Проте також Артур знав, що без нього йому ніколи не дійти до своєї мети. Напевне, він впав би у такий же відчай, якби в нього не було за що зачепитись, тому з іншого боку хлопчик відчув щире розуміння і навіть повагу, адже не кожен зможе піддати себе таким страшним тортурам. Усім мешканцям Магістіку відомо, що його Глибини заселені страшною загадковою Темрявою. Це енергія, яка поглинає тіло і душу того нещасного, який мав дурість заблукати в цих підземеллях.
- Марк! - гукнув Артур. Хлопець розплющив свої чорні очі, з яких відразу ж потекла кров і з повною байдужістю поглянув на малого:
- Чого тобі, ельфе? Не заважай мені. Рано чи пізно усі ми загинемо, тож краще не гай часу і вали звідси подалі, - голос його був таким, наче він не пив останні кілька років. "Напевне, так і є", - подумав Артур і сказав:
- Може, досить тобі сидіти тут склавши руки і піддавати своє тіло і душу тортурам!? Невже так важко продовжувати йти до своєї мети?
- Та що ти знаєш, дурне хлопчисько! - закричав Марк так, що малий аж здригнувся від несподіванки та відчаю, що лунали в голосі Смерті, - Думаєш, я не шукав способів знайти Еврідіку? Думаєш, не обнишпорив весь Магістік у пошуках хоч якихось підказок? І все марно. Нічого немає. Марк заплющив очі, і Артур запідозрив, що з них текла вже не тільки кров, а й сльози.
- А якщо я скажу, що знайшов підказку прямо від Світлої? Підказку, яка допоможе знайти її, скажімо ,через рік, а то й менше, - хлопець ніяк не відреагував на його слова, але коли почув шелест пергаменту, зрозумів, що малий може казати правду
- Що це? - запитав він, розплющивши очі і поглянувши на сувій, який тримав в руках Артур.
- Це пророцтво, яке залишла Еврідіка. Тобі варто тільки прочитати його і почати діяти, - на секунду Марк завагався, адже зовсім не вірив в почуте. Він стільки років безуспішно шукав свою кохану, що, здавалось, ніщо вже не поверне його віри в світле майбутнє.
- Ти можеш тільки глянути, а якщо щось буде не так, завжди зможеш повернутись до підкріплення
свого тіла і духа, - ці слова повністю переконали Марка, і він почав вибиратись з лап Темряви. Артур дуже переживав через цей процес, адже історія не пам'ятає жодного випадку, коли хтось виходив звідти живим і розумним, але все-таки із затамованим подихом стежив ,за тим, що відбувається. Спочатку Марк почав звільняти свої руки, які наче були приковані в повітрі чимось чорним. Коли йому нарешті це вдалось, юнак зі страшними звуками болі змусив свої крила з'явитись. Вони були велетенськими і чорними, як колір самої Темряви , з'являлись дуже повільно. Зі спини, в місці прикріплення крил в Марка також стікала кров, проте він не припиняв боротись ні на секунду. Темрява тримала його настільки, що коли хлопець виривався, вона залишала собі шматки його шкіри. Явище було жахливе, але Артур не відвернувся, та навіть не моргнув. Зрештою ,Марк заплющив очі, продовжуючи вириватись, а коли розплющив , звідти світилось таке сяйво, що якби Артур був людиною, миттю би осліп. "Liberation!" - викрикнув Марк, що означало "звільнення", після чого темрява на його тілі наче поступово згустилась, затверділа, а тоді, наче скло, розсипалась на тисячі шматочків, а хлопець швидко вибрався на тверду поверхню. Рани на його тілі почали загоюватись на очах, і лише кров нагадувала про те, що було кілька секунд тому.
- Показуй все, що маєш, - сказав хлопець.
-Звісно, - Артур віддав сувій Марку, і той швидко його розгорнув. Всередині нічого не було, але він зрозумів, що для того, аби побачити текст, він повинен заплатити. Хлопець наставив руку, долонею вверх, щось прошепотів, і за мить там з'явилась невеличка тоненька голка. Марк вколов нею подушечку вказівного пальця, і кілька крапель крові крапнуло на пергамент. Як тільки кров досягла поверхні листка, там відразу почали з'являтись букви, які згодом переливались в слова, в свою чергу формували речення, тож вже через хвилину там красувався написаний красивими завитками текст пророцтва.
- Душа з серця озветься, - прочитав Марк, - і пророцтво почнеться.
Вона вкаже всім шлях,
Провідник піде по снах.
Темний Ангел троянду
Посадить на веранді.
Як дракон посмутніє -
Ангел серце відкриє.
Двійник двері відчинить
кров'ю й світлом й спочине.
Пітьма світло полюбить,
Двійника не погубить.
О дванадцятій ночі
Все застигне пророче,
І відчиняться двері,
Що шукають ці діти,
Як помре стара Мері -
Оживе Еврідіка.
- Ну що ж, розпочнемо пошуки мого маленького Ангела, - сказав хлопець, щасливо усміхнувшись.