Частина 40

377 38 14
                                    

-  Я запізнився чи вони просто сплять?- поцікавився Логан у охоронця, спостерігаючи таку картину: Скай спить на колінах у Томаса, а Кріс на його плечі, Кейт лягла на лавку і обійняла ноги Кріса, трохи далі від них розмістилися Ліам та Кейсі, яка спить на його плечі.
Охоронець стенув плечима.
- Відкривай,- Логан кивнув головою на ґрати, і хлопець слухняно відімкнув камеру металевим ключем.
- Підйом!- закричав Логан, плескаючи у долоні.
Томас невдоволено розплющив сонні очі і відсахнувся назад, коли побачив перед собою хлопця.
- Що відбувається?- промовив Кріс, протираючи очі.
- На волю вас відпускаю, ось що відбувається,- пояснив Логан, обпершись на металеві грати, проте відразу пожалів про це і відійшов на кілька кроків вперед, обтрушуючи джинсову куртку від пилу та бруду. Звичайно, на зимову погоду Логан одягнувся трохи залегко, але ж ми усі знаємо, що йому зовсім не холодно.
- Відпускають?- закричала Кейсі, намагаючись привести своє волосся в порядок, зав'язуючи його у тугий хвіст.
- Ні, ну якщо ви не хочете, можемо закрити назад...- сказав хлопець, вказавши руками на грати та охоронця, який нетерпляче чекає, коли вони усі покинуть відділок, а потім і це місто, і це божевілля нарешті закінчиться, тому що йому вчора довелося випити пластинку заспокійливого, після зустрічі з Олівією.
- Чому? Що змінилося за цю ніч?- поцікавився Кріс. Хлопець піднявся з місця, щоб розім'яти онімілі кінцівки та плечі.
- За цю ніч багато чого змінилося. Наприклад, батька Меліси визнали психічно неврівноваженим...
- Ти...
- Ні, Скай, я не заплатив за цей діагноз,- Логан перебив дівчину, яка вже була готова кричати на нього.- Я просто підіслав правильних людей, а вони і справді виявили, що він несповна розуму. Втім, я зрозумів це ще, коли зустрів його на дорозі біля відділку. Таким чином його слова зараз уже нічого не значать, бо мало чого може наговорити психічно хвора людина, а на поліцейських ми скинулися разом з Річардом, тому всі докази раптово зникли.
- Стривай, ти щойно говорив про мого батька?- здивовано поцікавився Кріс. Йому вдалося зрозуміти, що це Логан, судячи з описів дівчат, проте він не розуміє, яким чином хлопець познайомився з його батьком.
- Так, дуже приємний чоловік, до речі. Він чекає тебе під відділком. Тому давайте швиденько вибиратися звідси, бо мене вже нудить від цього смороду,- запропонував Логан і вийшов з камери, зупинившись біля охоронця, який недовірливо на нього поглядає, щоб зачекати на усіх.
- І з якого це дива ти нам допомагаєш?- запитав Томас, зупиняючись біля хлопця.
- Тому що я хороша людина,- усміхнувся Логан,- а ще люблю справедливість. Це ж не ви вбили ту дівчину, вірно? Не здивуюся, якщо до цього причетна Крістал.- Промовив хлопець, пропускаючи підлітків вперед коридором, але залишаючись з Томасом позаду шеренги.
- Ну, не зовсім. Це зробив хлопець, з яким вона була у команді,- заперечила Скай, яка йде попереду хлопців разом з Кейсі.
- Оу, а це вже цікаво...- прошепотів Логан, в задумі опустивши погляд вниз.
Денне світло, яке проходить крізь відчинені двері, змусило підлітків примружитись, щоб звикнути до сонця, адже в камері, де вони провели цілу добу,  доволі темно. На дворі їх уже чекали Саймон та Нік, батьки Кейт, батько Ліама та батько Кріса, який приперся на своє авто, очікуючи сина, як це полюбляє робити і сам хлопець.
- Урааа!- закричав Саймон і кинувся обіймати друзів.
- Я знав, що так буде,- повідомив Нік і обійняв Томаса, поплескавши рукою по спині.
Томас усміхнувся.
Батьки Кейт, звичайно ж, кинулися її обіймати, а містер Прант та Шелдон про щось серйозно розмовляють з синами, ну а Кейсі та Скай залишилися стояти біля Логана, який зі співчуттям та розумінням глянув на них, знаючи, що їх немає кому зустрічати.
Раптом телефон у кишені хлопця задзвонив, і він поспішив відповісти на дзвінок.
- Ало... Так, я зрозумів. Уже виїжджаю,- Логан важко зітхнув і запхав телефон у задню кишеню джинс.- Мені пора їхати.
- Щось сталось?- схвильовано поцікавилась Скай, хоча вона й розуміє, що не мала б втручатися у справи хлопця.
- У кафе якась бійка, трохи потрощили меблі та посуд, але нічого, я поїду і розберуся,- запевнив Логан і рушив у напрямку своєї машини.
- Почекай, я поїду з тобою,- сказала Скай і підбігла до хлопця.
- У цьому немає потреби,- заперечив Логан, уже зупинившись біля свого Шевроле, холодного синього кольору.
- Ні, я поїду. Хоча б чимось допоможу,- стоїть на своєму дівчина.
- Скай! Я поїду з вами,- запропонував Томас, наближаючись до компанії.
- Навіщо?
- Він хвилюється за тебе, дурненька,- прошепотів Логан.
Скай здивовано на нього глянула. " Та ні, він би не став... Чому це Томас має хвилюватися за мене? А якщо це, справді, так?"- Думає дівчина, стримуючи усмішку.
- Ні, Томасе, не потрібно. Шарлотта чекає на тебе вдома. Ми самі впораємось.
- Точно?- з недовірою поцікавився Томас, кинувши погляд на Логана.
- Точно,- усміхнулась дівчина,  незрозуміло чому залившись рум'янцем.
- Ну добре. Ще потім зв'яжемось,- здався Томас і направився назад до Ніка.
Логан відкрив перед Скай задні двері автомобіля і закрив їх, після того, як дівчина сіла, а сам обійшов авто і сів на водійське сидіння.
- Мейсон Міллер,- весело привітався хлопець,який сидить попереду, простягаючи руку Скай.
- Скай Морган,-невпевнено назвалася дівчина і подала йому руку, проте замість потиску отримала ніжний поцілунок.
Скай швидко відсмикнула руку і відвела погляд у вікно.
Мейсон усміхнувся,побачивши зніяковілість дівчини, і ще кілька секунд порозглядавши її, зручніше влаштувався на своєму сидінні, адже машина рушила з місця.
- Куди ми прямуємо зараз, та ще й з такою чарівною леді?- поцікавився хлопець у Логана.
- Справи в кафе. І чарівна леді уже зайнята, тому притримай свій флірт для іншої бідолаги, якій ти вкотре розіб'єш серце,- сказав Логан, однією рукою поправляючи зачіску, а іншою - впевнено тримаючи кермо.
Мейсон усміхнувся кутиком вуст і глянув у переднє дзеркало, зустрічаючись зі зніяковілим поглядом Скай.

Надприродні: Посланець смертіWhere stories live. Discover now