Vampire love story

Глава 10: Хто кого

Pov Денис
Сьогодні субота. В 11 годині потрібно бути в стаї. Я як син та спадкоємиць, повинен теж їхати. До школи я йшов, а от за Олівію немає новин. Мені чомусь підсказує серце, що вона і так щаслива.

Спустився зі сходів на низ і пішов на кухню. Там був батько. Я сів за стіл.

— А де добрий ранок? - звернувся він.

— Добрий ранок, тату, - сказав я і витягнув телефон з кишені.

— Не забув? - знову каже він.

— Ні. Я все пам'ятаю. Де мама?

— Вона з Нікою поїхала в лікарню, - сказав він і я трішки задумався.

— Знову напади?

— Вона вилікується. Бери бутерброд. Тобі потрібно набратися сил, для переговор з стаєю, - сказав він і простягнув мені бутерброд.

— Дякую.

Поснідавши, я пішов в свою кімнату. Тато поїхав на роботу. А я тим часом переглядав стрічку новин в Instagram's. Олівка. Якже я сумую за тобою. Я буваю різним. Можу бути грубим та холодним до людей, а можу бути ніжним, милим, добрим. Напевно я весь в маму. В неї завжди різні точки зору на ситуацію і на людей.

За той час я встиг два рази зайти в ноутбук та подивитися фільм, поїсти, переодягтися, подзвонити Орні. Коли вже тато приїхав, то ми поїхали в стаю. Стая - знаходилася за 40 км від нашого будинку. Неподалік ресторану. Це був невеличкий будинок навпроти ліска. Ми вийшли з машини та попрямували туди.

Переступивши крок вперед, ми опинилися на невеличкій ділянці з деревами та двох-поверховим будинком. Навколо були перевертні. Серед них я побачив знайоме обличчя - Орні. Він вожак стаї так, як батько немає коли з ними няньчитись і всі права переходять йому. Ми підійшли ближче.

— Привіт, Ден. Добрий день, дядько, - сказав Орні та простягнув руку щоб потиснути.

— Як тут? Ти розказав вже? - почав тато.

— Ні ще. Їм потрібен наставник. І цей хтось, буде Ден, - від почутого, мої очі розширилися як 5 копійок. Капець!

— Я? Але я не вмію, - почав заперечувати я.

— Все вийде, синку. Тобі потрібно бути для них авторитетом. Ти ж хотів бути спадкоємцим після мене. Тоді от. Говори з ними, - почав говорити тато.

Я глянув на них всіх. Вони наче це все чули і лише з цікавостю дивилися на мене. Зітхнувши, я вимовив.