Вигнанець. Історія четверта. Протистояння

Розділ 9. Бенкет.

Мавка позіхнула, їй було нецікаво слухати про тонкощі шляхетських радощів. Мамай чудово її розумів. Йому й самому не дуже було цікаво. Але історія вимагала деталей.

***

- Ми за крок від об'єднання в одне королівство. — радісно повідомив Всеволод.

Мамай спочатку не звернув уваги, а потім насторожився. Всередині Гетьманщини виросте маленька країна? Гетьман не те що не зрадіє, він вишле війська. Благородні роди виріжуться під корінь всього за кілька днів. Коли це станеться, Мамаю краще забратись з дороги.

- А хто буде ним керувати? — поцікавився козак.
- ‎Ми вирішимо. Тут. Ти підеш зі мною, як мій майстер над зброєю. І переріжеш горлянку тому, на кого покажу пальцем.
- ‎Чи не переріжуть мені горлянку потім ваші ж люди?
- ‎Вони тепер і твої теж. Я не забуваю виказаної мені підтримки.

Всеволод сказав це так, ніби вже готувався приймати корону з рук покірних, чи то покійних васалів.

Він хотів ще щось додати, але його погляд привернув один зі шляхтичів.

- Мареку! — вічно похмурий Всеволод сьогодні просто випромінював радість.

Полисілий чоловік з сивими вусами та очима немов у крука поволі повернувся до нього лицем. Мамай в цей момент хотів зникнути в тінь. Марек, барон, що керував Древляниками. Селом, на котре напала страшна древня істота. Селом, котре довелось спалити. Разом з жителями, що не встигли втекти...

- Всеволоде! — Марек розплився в усмішці. — Старий волоцюга, радий тебе бачити!

Звісно це було брехнею, але такий він шляхетський етикет. Вони б з задоволенням вчепились би одне одному в горлянки, але хтось один з них імовірно міг почати королівський родовід. Попри тихі благання Мамая не підходити, Марек все ж підійшов. Його очі одразу ж прикипіли до Мамая.

- Гетьманський песик знайшов нового хазяїна? — презирливо поглянув на Мамая.

Козак промовчав. Лише неохоче схилив голову немов на знак поваги. Але ніякої поваги не було і подавно. Марек катував людей, закривав очі на те, що селян, котрих він мав охороняти, продавали в рабство. А незгодних катували в підвалах його замку. Устим, покійний вчений, розповідав, як Марек насолоджувався криками своїх в'язнів. А ще Мамай пам'ятав, як того веселило спалення цілого села.