Вигнанець. Історія четверта. Протистояння

Розділ 21. Господні Воїни.

Лаврін не рухався пів дня. Він мовчки сидів на коні та немов сліпий дивився в одну точку. Мамай окликнув його, але той не озвався. Під'їхав ближче, прислухався до його дихання.

Серце билось повільніше, але не так, ніби він спав. Легко потряс його, — ніякої реакції. Добряче наслинив мізинець та запхав тому в вухо — Лаврін навіть не поворухнувся.

Дідько розбере цих характерників, — подумав Мамай. Про всяк вирішив не надалі чіпати його. На коні той сидів міцно, звалитись не мав би, та й дорога йшла рівна. Його кінь ніяк не реагував на відсутність будь-якої реакції вершника, тож ліниво крокував вперед. Мамай нарешті побув на одинці, якщо не зважати на присутність тіла характерника.

***

- Він має бути покараний! — кричав шляхтич.

Гнат вовком зиркав на натовп, що ствердно шумів. Гетьман присутнім не був, його крісло було пусте. Зайнятий війною, доки Гнат сидів в залі суду. Марко Нечай, тоді ще зовсім молодий, молодший за Гната, щось викрикнув і козаки попіднімались з лав. В залі суду, що якимось чудом пережило бомбардування гарматами та бомбардами, зчинився такий шум, що не часто й на полі бою таке буває. Під час облоги Гнат думав, чи не забагато людей він стратив. Тепер, дивлячись, як ті кого він захищав очолюючи захист Кам'янця, він жалів, що стратив не всіх.

- Він воєнний злочинець! — горлав граф Радзивіл.
- ‎Гнат зберіг одне з найважливіших міст! — гарчав Нечай. — Він герой. Здай він Кам'янець і суд проводили б бусурмани. А вони на таке діло теревені не розводять. Висіли б в петлях, як миленькі, тільки б ноги смикались.

В суді не було де яблуку впасти. Галас стихав лише тоді, коли кільком впливовим або (частіше) запальним особам потрібно було перекинутись образами.

Гнат встав. Одразу ж запанувала тиша. Його боялись навіть ті, хто його захищав. І боялись не дарма.

- Ви, шляхта, маєте довгі язики, проте коротку пам'ять. Як забули ви свої присяги на мурах Кам'янцю, так забули й слова подяки, коли ворог нарешті відступив. Ох багато я людей стратив, та мабуть, не так багато, як було потрібно. Ну, нічого, ви в мене ще заллєтесь гіркими сльозами.

Його ніхто не перебивав. Гнат витримав легеньку паузу і сів.

- Він просто садист! — Радзивіл першим порушив тишу.