ДИВОСВІТ Нові міфи

I-IV

То був безтурботний час щасливого дитинства, відмежований від світу незгод та злиднів турботою люблячих людей. Бурса при Почайному монастирі зростала та швидко розвивалась. Більшу частину учнів становили сироти й безхатьки, та згодом знать Лаври, відмітивши рівень бурсаків, послала сюди вчитися й своїх дітей. Попервах все пішло непогано, але розпещені, білорукі паничі вимагали собі привілеїв і такого самого ставлення від ровесників. Допоки їх було небагато, на це просто закривали очі й ставились, як до всіх інших. Та коли слава вийшла за межі провінції, й там з'явились учні знатних, стольних родів, така слава зіграла злий жарт зі старим Шамілем. Старцеві, у його поважному віці, було байдуже до всіх умовностей цього світу. Він не приділяв уваги одягу та гербам на ньому, коли шпетив когось із бурсаків.

Це сталось зимою за декаду до Коляди, або ночі Дарування[1]. Отець Марко та Румата з Татлибалу поїхали в справах до столиці Віллії Франкборга — сам володар, князь Анангаст Сивокрилий, прислав гінця за ними, а за старшого залишився старець. Убийвовк, якому виповнилось п'ятнадцять повних літ, зібрався йти до лісу по дрова з групою бурсаків. Вони вже готували сани та чекали лісоруба з села, який трохи запізнювався. Раптом всі почули галас на весь двір! Розчинились двері, старець тягнув за вухо котрогось з учнів і, як завжди, гучно лаяв його на чому світ стояв.

— Мало тобі свого, чапля зманіжене, так ти до чужого поліз! До батька свого в кишені будеш лазити, смердюк необпатраний! А ви чого повитріщались?! — гримнув Шаміль на хлопців.

— Даремно він так, — промовив Урсул до Чіро.

— Чого ж, він злодій, серед нас таким не місце! — відрізав Убийвовк.

— Так, але його батько — перший радник градмайстра у Лаврі, й про нього ходять дуже дурні чутки.

— Тут всі рівні.

— Поки що. Ти ж помітив, що бурса, де живуть такі, як я — краща від вашої?

— Тому ти перебрався до нас? — запитав з єхидною посмішкою Чіро.

— Такі, як він, сидять мені в печінках, ще з дому, а от старого Шаміля шкода.

— Шо ти хочеш сказати? — він подивився гнівно на Урсула.

— Він відправить його з ганьбою додому сьогодні ж, — з сумом в голосі промовив хлопець.