Я буду усміхатися, крізь сльози!

Пролог

Осінь. Сонячне проміння тускло світить,але більше не зігріває. Вітер трепетно перебирає моє волосся, оселившися у голові.
Холод оповив душу, здається,назавжди. Тепер, літо не буде таким бажаним ,а перші осінні дні- лише болючими спогадами, яких, на жаль, не позбутись.

-Співчуваю, -донеслося із-за моєї спини. Це була тітка Катя, наша сусідка. Вона легенько погладила мене по плечі, та закриваючись хустинкою, пішла зі всіма іншими.

Тиша запанувала навколо мене.Вона поглинала спокій ,руйнуючи все те щастя, яке ще незадовго до цього існувало.

-Мамо, -я схилилась до долу, ледь стримуючи сльози .
-Матусю,-одна за одною спадали вони з мого обличчя.
-Чому ти залишила мене? Чому?, -я так хотіла почути відповідь, проте це було просто Не-мож-ли-во.
-Ти знаєш, а ще місяць тому ми мріяли як поїдемо звідси, -коротка пауза, -разом. Ти і я, але зараз розумію, що усі мої надії рухнули.Більше не буде твоєї підтримки, доброти та безмежної любові. Тепер я ніколи не зможу почути твій ніжний голос та доторкнутись до лагідних долонь., -я не могла більше стримувати сліз, вони з шаленою швидкість котились з моїх щік, спадаючи на могилу матері,-Мамо, я так сумую, -з розпачем, прошепотіла я.

Вже темніло. Майже цілий день я просиділа там, біля неї. Сил що небудь робити просто не було, та й бажання також. Я могла тільки роздумувати про своє подальше, майбутнє життя.
-Тепер все буде зовсім по другому, - з сумом сказала я і повільно пішла додому.