Ніру

Частина 1

Земля, 2241 рік

— Не такою ти мене уявляв?
Ніру крутнулася в пів оберту і застигла. Матіас лише усміхнувся. Його головна праця останніх десятиліть зараз бажала почути від нього, що красива. Хіба він міг відмовити?

— Дивовижна, — нарешті відповів Матіас і відпив із келиха, що цілий вечір так і протримав у руках.

Велетенська зала сьогодні імітувала море, але йому більше скидалася на банку повну піраній. За спиною Ніру він бачив десятки темних силуетів гостей, але сама вона сяяла золотом. Кожен її крок лишав легкі брижі на стилізованій під воду підлозі.

— І як тобі мати нарешті тіло? — запитав у неї Матіас.

— Це ж лише на сьогоднішній вечір, — відмахнулася Ніру.

— Та все ж? — наполягав чоловік.

— Я б воліла лишатися непомітною. Та й ці очі нічого не бачать. Я досі дивлюся твоїми, а також їхніми очима, — вона обвела рукою залу.

— Сьогодні ти особливо гарна, Ніру, — перебив її Матіас. — Через пару годин голограму буде вимкнено, і ти знову станеш лише голосом у голові. А поки дай мені на тебе надивитися.

Йому не сподобався дріб'язок протесту, що тільки-но дзвенів у її голосі. Матіас зафіксував цю думку, щоб повернутися до неї пізніше.

— З тобою хоче поговорити Лі, — знову подала голос Ніру, — але не тут.

Матіас мовчки поставив келих не найближчий столик і пішов геть. Він знав, де шукати свого протеже, але раптовість розмови все ж непокоїла.

Він застав Лі у невеликому конференц-залі, де той просто сидів і дивився на білу стіну, наче старанно зважував подумки всі "за" та "проти".

— Мене Ніру повідомила. Щось сталося? — відразу запитав Матіас.

На його появу Лі якось нервово підвівся з крісла — уявні терези колихнулись.

— Так, думаю, тобі варто знати, — Лі прокашлявся, щоб продовжити. — Ніру хочуть закрити та створити щось нове.

— Якщо мова про нову версію, то...
— Ні, вони хочуть використати деякі її модулі, а саму вилучити із системи. Вона надто людиноподібна. Це лякає користувачів, — Лі двічі стукнув по кріслу. — Ця постійна присутність когось чужого у твоїй голові. Сам знаєш.