Ніру

Частина 6

Земля, той самий час

Сукня тихо шелестіла, відгукуючись на кожен рух танцю. Кейт усміхалась своєму чоловіку. Крізь музику було чути лише уривки розмов, якісь плани, якісь побажання. Життя пливло далі гамірною невпинною течією, а літня спека дихала надією, прохолодою сутінків та завтрашнім днем. Ніщо не спинилось і не завмерло. Світ танцював далі.

Вдалині над гомоном міста здіймався хмарочос, найвищий серед собі подібних. Останній полум'яний промінь ковзнув по його склу, увірвався через вікно до самотнього кабінету, освітив застиглі руки Матіаса і згас.

Чоловік не міг відвести погляду від монітора, від імені зі списку, що тепер підсвічувалося блідим сірим. Мертвий. Через нього.

Він згадав цього хлопця. Шон, саме так того звали, а прізвище сплутати було важко — Матіас надто добре знав його сестру. Перевірка ідентифікатора остаточно все підтвердила. Тож це була не помилка. Ще кілька місяців тому вони разом рибалили на катері Лі. Шон тоді здався Матіасу хоч і дещо замкненим, але розумним хлопцем. Як? Як він потрапив до списку?

Кейт так просто це не полишить. Вона не змириться з тим, що це було самогубство. У Матіаса затрусилися руки.

Хоч Ніру робила все напрочуд акуратно, як він її і навчив, а згода на дистанційну евтаназію існувала вже давно, Матіас боявся. Вони модифікували словесну форму цієї згоди, щоб почати велику чистку тих, хто і так бажав собі смерті, хто не хотів жити у кращій новій реальності. А потім Ніру замінювала оригінальний запис на скомпільований, на формальний та правильний. І слідів не лишалося взагалі. Ніхто не починав розслідування. Вмирали ті, хто і так стояв на краю.

Що ще Ніру робила задля того, щоб усі ці люди вимовили потрібне, Матіас міг лише здогадуватися. Вони вмирали від власного вибору, нехай і неусвідомленого, кинутих зопалу слів, красивих метафор. Ніру використала все мовне розмаїття, щоб обійти покладене в її основу правило — "не убий". Вбивала, бо він так наказав.

А ще ця байка про "диких". Намалювати на стінах безвиході фальшиві рятівні двері, дати їм надію, хоч і примарну. Нехай слідують за нею, наче за вогником, що приведе їх до згуби. І вони пішли, і згоріли. Але це незаплановане вбивство могло перетворити на попіл і його.

Всемогуття Матіаса кудись вивітрилося, зникла впевненість. Тепер у кріслі сидів втомлений старий чоловік і дивився на помилку, з котрою терміново потрібно було щось робити.