Частина 5

13 5 0
                                    

Зореліт Шона

Хлопець ще кілька секунд дивився на темний монітор, де мить тому Кейт своєю рукою намагалася впорядкувати його життя. Вона постійно вказувала йому що робити, говорити, думати! Майже як Ніру. Всі твердять, що ця бісова програма не вміє читати думки, лише прогнозувати, але постійне липке відчуття чужої присутності не полишало його. Завжди.

Ніру коментувала все. Скрізь. Навіть про те, що Шон шукав спосіб як витравити її зі своєї голови, Ніру знала. Вона копирсалася у його думках, поки він спав, витягаючи із темної комірчини нічні жахіття. Більше не було кому. Шону здавалося, що він постійно стоїть на велетенській сцені, з якої немає виходу.

— Краще смерть, ніж таке життя.

Здавалося, що губи самі по собі вимовили ці слова. Шон струснув головою. У нього є вибір, є вихід, є час. Стерв'ятництво принесе свої плоди. Головне, щоб сестра не довідалася, адже вона — одна із них. Так, Ніру знає про кожен його крок, але не відає що саме він шукає у цих обледенілих трупах. Виставити її геть зі своєї голови — і можна спокійно доживати віку серед «диких», тих, кого не чіпували при народженні.

Шон знав, де їх шукати. В космічних портах ходили різні чутки, інколи з'являлися графіті велетенського чорного птаха, вільного, величного. Напевно, саме так виглядає свобода? "Дикі" грабували периферію та втікали кудись туди у чорний незвіданий космос. Вони кликали його, спокушали, манили піти за красивою легендою, за чорним птахом. Але поки Ніру у його голові, цей шлях закритий.

— Через десять хвилин ми прибудемо до наступного об'єкта, — продзвеніло у думках хлопця.

— Знаю.

— Шоне, — щось незвичне озвалося в голосі Ніру.

— Чого тобі?

— Можливо, — Ніру запнулась. — Можливо, варто погодитися на пропозицію сестри?

— Досить вказувати що мені робити! Замовкни й не заважай.

Як же йому хотілося самотності! Чекати більше не було сил, тому він вийшов у багажний відсік і надягнув шолом. Маніпулятори зорельоту металевими щупальцями вже тягли сюди наступну жертву. Шон сподівався, що у цій буде те, що йому потрібно, і зі стерв'ятництвом можна буде покінчити. Музика у навушниках волатиме, але пізніше, поки нехай панує тиша.

Зовнішній шлюз відчинився — на нього глянула темрява і далекі зірки. Металеві змії повзли додому. Вони несли здобич. Ось вже і в рідних стінах, але пащі пусті.

— Ніру, перерахуй координати.

Проте у відповідь лише тиша.

— Ніру?

Німота корабля дзвеніла у вухах. Шон чув як ніздрі всотують повітря, як кров гонить життя у ньому, але більше не чув її. Пішла? Сама? Невже таке можливо?

Він натиснув на кнопку, щоб закрити зовнішній шлюз, але не сталось нічого. Натис ще раз і ще. Безрезультатно. Далекі зірки все так само дивились на нього світлом із порожнечі.

Доведеться аварійно відкривати внутрішній шлюз. Спроба — нічого. Ще — нічого. Шон вгатив наостанок по аварійці і відійшов. Він дивився на замкнені двері. Знав, що таке на кораблі неможливо. Аварійне відкриття працювало завжди. Людина у будь-який момент могла втрутитися, врятуватися. То що ж не так зараз?

— Ніру! — прокричав він у пустоту. — Ніру!

Шон вперся руками в металеву стіну. Розпач стискав горло, душив зсередини. Невже все закінчиться ось так? Ні-ні-ні! Він вибив, виламав із корпусу корабля шматок труби. Молотив ним аварійку, двері, все, що діставали руки, а потім просто сів на підлогу і завив:

— Ніру! Якщо це виховні методи Кейт, то досить. Я все зрозумів. Згоден, чуєш? Я згоден піти інтерном, стабільно платити, жити... Я хочу жити!

Але відповіді не було. Його душили сльози. Він навіть шолом зняти не міг, щоб їх витерти, хоча руки за звичкою все ж тяглися до обличчя. Кисню у нього десь на годину. Як по-дурному це все. Стільки девайсів, дистанційного керування, мережі і все зав'язано на ту, що так раптово пішла. Треба визнати — без неї він безпорадний. Проте чому не працює аварійка?

По той бік металевих дверей тонкі маніпулятори астродроїда вправно копирсалися у нутрощах корабля. Він мав наказ і виконував його. Нічого більше.

Коли кисню залишалося обмаль, Шон почав марити. Йому ввижалася Кейт і її білі візерунки на шкірі. Вона підійшла до нього, подала руку, і вони разом стрибнули у чорну безодню космосу. 

НіруWhere stories live. Discover now