Ефект метелика

Розділ 13

Розділ 13

Анастасія

Дзвінок застав мене під час виконання домашнього завдання. Все, що я змогла розібрати, була вимога приїхати в офіс зараз і той факт, що його величність "надто велике его" вже повернувся до Нью-Йорку.

Натягнувши толстовку та джинси, я взяла куртку та вийшла з квартири, паралельно набираючи Пітера.

— Привіт, красуне, якщо дзвониш щодо термінових зборів, то я вже під будинком.

— І тобі привіт, — сказала я, спускаючись сходами. — Вже виходжу.

Сівши в машину, мені здалося, що Пітер був особливо напруженим сьогодні, що давало мені привід для занепокоєння.

— Все нормально? — вирішила спитати я.

— Сам не знаю.

— І як це розуміти?

— Фабіо повернувся, сказав, що терміново хоче нас з тобою бачити, — нарешті пояснив блондин.

У цій ситуації насторожує лише те, що Фабіо вирішив не відкладати розмову до завтра. Це означало лише одне і цей здогад не втішав мене, а навпаки змусив напружитися.

— Не дрейф, рано робити висновки, — Пітер потріпав моє волосся, тим самим зіпсував зачіску.

— Дякую, але це ти зараз даремно це зробив, — сказала я, намагаючись приховати невдоволення посмішкою.

— Тобі все одно краще з розпущеним волоссям.

Я лише закотила очі і опустла дзеркало, щоб виправити неподобство, яке утворилося на моїй голові. Вирішивши не слухати Пітера, я зібрала волосся у високий хвіст і випустила передні пасма.

— Ти завжди робиш те, що хочеш і не слухаєш думки інших? — спантеличено спитав мене друг.

— Ти зробив такий висновок тільки через те, що я вирішила зібрати волосся в хвіст, а не залишити його розпущеним, як ти радив?

— Ні, я давно зробив цей висновок, просто зараз у цьому вкотре переконався, — відповів він, не відриваючи погляду від дороги.

Подарувавши йому усмішку у відповідь, я трохи відчинила вікно в машині. Свіже повітря допомогло мені зібратися, а прохолодний вітер уніс думки, які не давали спокою.

Не варто накручувати себе зараз. Ми ще нічого не знаємо.

Як тільки ми переступили поріг офісу, Софі одразу підбігла до нас.