Подорож коханням 💗16+💗

Особлива

Майже два роки назад не думала,
Чогось особливого у натовпі не шукала,
Але стріла якось його погляд у кімнаті
І зрозуміла, що ті очі страждань варті.

У голові вже була ідеальна картинка сім'ї
Та план по виконанню важливої місії.
Уявляла, як рідні очі стрічають мене
І як сніг від його голосу закоханого тане...

Тижнями вже ходила з квадратною головою
Та холодною, майже крижаною рукою.
Уявляла як зігріє собою, закриє інші душі,
Покаже, що всі крім нього є байдужі.

Змилувався Бог, ангели почули молитви -
Закінчилися, мабуть, мої односторонні битви.
Рік невзаємно кохала, рік молилася, рік страждала,
Але це того варте: нарешті підійшла, обійняла.

І ті руки не були проти, а очі ніби чужі -
У них більше не світилися сталеві ножі.
Вдалося зняти весь важкий одяг з плеч,
Відкинути у сторону сухий свій меч.

Ніколи не бачила у ньому такого кохання:
Здавалося навіть, що він є байдужий до чужого існування.
Підкорила Еверест, приручила дикого лева,
Стала поруч найщасливіша королева.

А оскільки здалися мені, обрали серед тисяч -
Подумала, що доля підкинула дерев'яний м'яч.
Сиділа й плакала вже від щастя -  він доля -
Він для мене тепер, мов сонце серед поля.

І хто б тоді не сказав, що не спільний наш шлях -
Посадила б того на найдовший цвях.
Але вони були праві, як би це не звучало;
Вони були праві - ще через рік серце моє кричало.

От як би я могла повернутися у дві тисячі двадцять перший рік:
Сказати, що це ще не для кохання вік.
Хоча була впертою, малою, не думала головою,
Керувалася лише почуттями та дурною собою.

От як би я могла повернутися на початок дві тисячі двадцять другого:
Не підписала б його, як рідного.
Ну тобто повідомила б собі, що ти не особлива,
Сказала б, що одна ти була б щаслива...