Негативний герой

Розділ 6

Вівіан
Дощ барабанив по даху будинку, де зберігалося стільки спогадів і який ми з мамою скоро покинемо.
Зовсім недавно вона прийшла до мене і сказала, що знайшла нового, хорошого чоловіка і тепер ми будемо жити разом. Як звичайний підліток я, напевно, мала б учинити істерику, чи щось типу того, бо ми з мамою були командою, одним цілим і завжди приймали рішення разом. Але останнім часом я не могла дивитися на те, як їй не вистачає кохання, кохання від чоловіка з яким вона себе відчує маленькою дівчинкою, тому я рада, що вона зустріла Стіва.
Мені трохи сумно залишати свою невеличку,але таку рідну кімнатку. Зараз всі стіни порожні і тут не залишилося нічого.
Вже котру годину я ніяк не можу заснути, тому я вилажу з теплого ліжка і йду в сусідню кімнату до мами. Вона затишно спить скрутившись калачиком, ніби маленьке кошенятко, але як тільки я сідаю поруч з нею вона прокидається
— Сонечко, що трапилося?— Ми з мамою дуже схожі зовні, не дивлячись на те, що вона мені не рідна мама. Еріка Шен справжня красуня як ззовні так і з середини. Мій батько віддав мене їй на виховання, коли мені було 2 місяці. Мої батьки були зовсім юні коли я народилася, я була не бажаною дитиною. Еріка ж була старшою сестрою мого біологічного батька, який втік разом з якоюсь дівчиною як тільки передав мене Ері. Мені було сумно, коли Еріка мені це розповіла, але не дивлячись на все це я вважаю її своєю мамою. У нас двох світло-зелені очі , пишні губи і ми обоє руді з довгим волоссям, тільки у мами воно ідеально рівне, а у мене кучеряве.
— Я просто не могла заснути, можна я ляжу поруч з тобою?— вона посміхається піднімає покривало щоб я могла залізти до неї.В її обіймах тепло і затишно.
— Віві , сонечко, щоб не сталося ми все одно будемо однією командою, просто трохи більшою-вона стискає мене в своїх обіймах-я тебе сильно люблю, я впевнена, що Стіву і Джеремі ти теж сподобаєшся.
— Сподіваюся.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Машина з водієм звертає з головної і ми під'їжаємо до нашого нового будинку. Усю дорогу я трималася за мамину руку, але згодом я вчепилася в свій рюкзак. Чим ближче ми під'їжаємо тим сильніше я притискаю його до себе, ніби то мій рятувальний жилет.
Будинок, в якому ми будемо жити не величезний, але і не маленький. Його стіни викрашені в колір слонової кістки і він має два поверхи. У вікні я помічаю чоловіка, але він одразу зникає десь в середині дому.
Машина зупиняється біля доріжки, і мама повертається до мене беручи мене за руку і стискаючи три рази
— Усе буде добре.— видихнувши ми виходимо з машини.
Привіт нове життя.
Я йду поруч з Ерікою, вона виглядає солідно в своєму темно-синьому костюмі і босоніжках на невеликих підборах. Хотілося б мені мати таку впевненість як у неї.
Чоловік, якого я до цього бачила у вікні відкриває двері і виходить привітати нас, спочатку обійнявши мою маму, а потім трохи відступивши від неї повертається до мене.
— Невже ти Вівіан ? Ти така ж гарна як і твоя мама! Ласкава просимо додому, радий з тобою познайомитися. Я Стів, думаю ти і так це знаєш.
Чоловік, на ім'я Стів набагато вищий за мене і маму. В нього ідеально зачесане, чорне, наче вороняче крило волосся і великі сірі очі, навколо яких, коли він посміхається з'являються невеличкі морщинки. Я рада, що він подобається моїй мамі, вперше за стільки часу я бачу її закоханою і щасливою.
— Проходьте дівчата, ми з Джеремі вас чекаємо з самого ранку,— він вказує рукою на відкриті двері злегка штовхаючи маму в сину, змушуючи нас рухатися.
В середині дім виглядає настільки ж гарно як і зовні, усі стіни білого кольору, на них висять багато фотографій в рамках. В середині будинку розміщений темно-коричневий диван на якому сидить хлопець з темно русим волоссям приблизно мого віку і гортає фото у своєму фотоапараті.
Коли ми заходимо в середину він навіть не піднімає голову щоб подивитися на нас чи привітатися. Що ж це буде складно.
— Джеремі, синку, привітайся з нашими гостями — Стів дивиться то на нас то на нього,але нічого не відбувається. Хлопець як сидить так і сидів.
— Джеремі..— Цього разу його батько підвищує голос.
— Охх, Стіве, давай не будемо мучати хлопця. Я рада тебе нарешті зустріти Джеремі — мама намагається заспокоїти Стіва, і допомогти Джеремі до того як Стів розізлиться, але схоже Стів уже роздратований.
— Він навіть не привітався! Джеремі підійди і привітайся з Ерікою і Вів!
Чи то голос його батька, чи то те що ми твоє стоїмо над ним змушує його піднятися і подивитися на нас. Його темно-сині очі з зеленими цяточками дивляться то на мене то на мою маму. Спочатку я думала, що він хочу щось сказали, але він просто проходить повз свого батька, злегка штовхаючи його плечем і біжить на сходинках на верх, як я думаю у свою кімнату. Десь посередині сходинок він зупиняється і незадоволеним голосом каже:
— Ласкаво просимо, сподіваюся ви зникнете так само швидко  як і з'явилися.
Ауч...
Нове життя привіт, я хочу вбитися..