Негативний герой

Розділ 20

«А все-таки, напевно, добре знати, що там, де горить світло, хтось може сидіти і думати про тебе.»

Джеремі пішов, а я переодягнувшись спускаю вниз і помічаю маленьку красуню, яка вже побачила мене і біжить до мене. Колись вона стала для мене порятунком і світлом. Моя особиста зірка.
Цій маленькій тесноволосій дівчинці  вже чотири роки.
В неї гарне довге волосся  як у її мами  і неймовірні зелені очі, а коли вона посміхається на її щічці утворюється маленька ямочка, яку так і хочеться чмокнути.
Маленьке янголятко, що я можу сказати.
— Привіт— майже пірнаючи в мої обійми каже вона.— Я так за тобою скучила.
— Я теж скучила , маленька. Як там твоя мама?
— Вони з татком поїхали на вихідні в Нью-Йорк, тому я буду з тобою, Ліві.
Колись Есмеральда підійшла до мене і повідомила про свою вагітність, пізніше вони з Себастіаном запропонували стати хресною мамою їх прекрасної донечки, а тепер я безмежно щаслива проводити з нею свій час.
Міні друг.
— І який же у нас план, Стелло?
— Дивитися мультики і їсти морозиво!— підстрибуючи говорить вона.
— Тоді пішли швиденько додому, Ліла вже скучила за тобою не менше, ніж я.
— Ураа!— її маленька ручка лягає у мою, і ми разом прямуємо до мене додому, поки вона розповідає мені свою захопливу історію.
— Уявляєш, Ліві, татко сказав, що теж стану принцесою як мама!— лежачи на моєму ліжку сказала вона.
— Серйозно?
— Так! Це значить, що в мене буде власний  принц?
Я починаю сміятися. Через що до нас прибігає Ліда і вкладається поруч.
— Мабуть, так і буде.— я легенько щипаю її животик.
— А я вже знайшла тобі принца.
— Тут можна вже детальніше— я повертаюся до неї обличчям, а дівчинка сонно позіхає.
— Я йому подарувала Міджера, тобі доведеться тепер його шукати.— сонним голосом каже дівчинка.
— Дякую, за старання, зірко.— я цілую її в лоба і вкриваю ковдрою.— Щоб я без тебе робила?
— Мабуть, сумувала, бо у всіх має бути принц.
— А де ж твій?
— Я ще маленька, Ліві!— кривоячист каже дівчинка.

Олівія: Янголятко спить, насолоджується самотністю.;)
Есмі: Ми тебе обожнюємо , Лів :)

Джеремі: я хочу поговорити.
Джеремі: Лів?
Джеремі: відпиши мені будь ласка.
Джеремі: нам потрібно поговорити.

Джеремі
Відчуття несправності не давало мені спокою цілу ніч, сон так і не приходив і доводилося думати про все одразу.
Я намагався знайти спільне між мною і Стеллою. Потім я не розумів, чому Олівія приховала це все від мене. Невже вона злилася на мене через мій відʼїзд?
Мій внутрішній монолог віддавався ехом у моїй свідомості, питаючи чому все сталося саме так.
Я маю чудову карʼєру і здобув своє ім'я багато працюючи, але так і не став щасливим особисто.
Час від часу я поглядуваа на маленького сірого бегемота Міджера, думаючи чи був він знаком долі чи попередженням?
Мої сумніви  лежали в серці, начебто важка таємниця, яку важко розгадати. Кожен день без Олівії був завісою тиші, що окутала мій  світ. Я сумував, постійно повертаючись до тих спільних митей, коли ми разом сміялися, коли ділилися своїми мріями, коли цілувалися чи обіймалися, тоді коли ми були разом. Без  її тепла і ніжності, немовби цей світ втратив для мене колір і гармонію. Тільки призма фотоапарату могла повернути  мене назад. Олівія була для мене призмою, яка робила мене живим, а мій світ кольоровим.
Кожен світанок відкривав перед нами новий день, якби ж я міг повернути час назад, але відповіді були поки що загублені в лабіринті почуттів і сумнівів. Вони загублені між нами з Ліві.
Джеремі: Ліві, будь ласка, напиши мені.
Олівія: Щось сталося?
Джеремі: чи може Стелла бути нашою дочкою?
Олівія: Звідки ти про неї знаєш?
Джеремі: Мені просто потрібна відповідь.
Олівія: я думаю її батьки будуть проти, якщо вона стане нашою дочкою, Джею. :)