Провалюся у сон я без снів, в нім, без сумніву, свої принади.
Як від галасу хочу втекти - йду у ліжко, іду засинати.
В чорнім кольорі я не побачу тих, кого я забути б воліла,
Правда, чую я їх голоси, тому лиш би заснути зуміла.
Я читатиму там темноту, буду наче німа я співати,
Танцюватиму тілом я, котрого навіть не буду мати.
Я дивитимусь дивні вистави, хоча й зовсім нічого не бачу,
Та за спокій, що маю у сні, я йому всі дива ці пробачу.
Буду слухати тиші сміх, і ця тиша дзвенить мені в вухах.
Тиша музику грає мені, на моєї душі грає струнах.
Я шукатиму дивне каміння, в ньому бігають спогадів кадри,
Подивлюся у них і полину у забутої пам'яті мандри.
Я прокинуся зранку й відчую цього спокою сильну нестачу,
Подивлюся навколо і в ковдру я тихесенько собі заплачу.
І коли підійму очі вгору, зрозумію, що я усе бачу.
Зрозумію, що ранку ніколи я пробудження це не пробачу.
