Я не був народжений щасливчиком

Розділ 25. Яка тут безсоромність, якщо мова йде про почуття?

Крім того, якщо говорити про закуски, чи не Шерлок їв найбільше за столом? Ні в кого не було апетиту, окрім нього.

Старший син сім'ї Є відчував, що ця ситуація стає все більш незрозумілою, тому не знав, на що зосередити увагу в першу чергу. Деякий час він боровся із собою, але зрештою вирішив почати із самої картини: «Намалював?»

Погляд юнака був прикутий до картини, ніби він хотів її позичити й безпосередньо розглянути, але через ввічливість прямо не казав.

Він сумнівався, що хтось справді готовий вийти серед ночі з кімнати, щоб просто намалювати звичайну картину. У ній точно має бути прихована якась таємниця.

Сяо Лі запитав: «Хочеш поглянути?»

Є Лінши нерішуче кивнув.

Сяо Лі: «Благай мене».

Є Лінши: «...»

«Забудь», — підліток навпроти нього щедро подав полотно.

Юнак-шатен взяв і розгорнув картину.

Відверто кажучи, перш ніж побачити картину, Є Лінши думав, що перед ним постане прекрасний витвір мистецтва – він уявляв або пейзаж, або портрет, або натюрморт. Він навіть думав, що не здивується, якщо побачить привида чи тварину. Проте все, що він уявляв у своїй свідомості, було викинуто, коли він побачив, що там насправді.

Це була людина... так? Він ледве розрізнив, де там волосся й очі. Що ж до інших дивних "рис обличчя", то їх могла побачити лише доброзичлива і мудра людина.

Юнак довго дивився на картину, а потім витягнув незграбну усмішку, яка все ж не втратила своєї ввічливості: «...Ця картина досить особлива».

Досить особлива. Особливо потворна. Крім потворності інших характеристик просто не підбереш. Чи справді це була звичайна картина, яку ця людина вийшла намалювати, бо в неї свербіли руки?

Хоча картина була потворна, але ця колірна гамма здавалась знайомою... ніби він десь її вже бачив.

Є Лінши порпався серед своїх спогадів, але пригадати так і не вдалося.

Сяо Лі забрав картину назад, підняв очі, щоб окинути поглядом іншу особу. Він хотів піти, як раптом опинився обличчям до вікна з іншого боку.

Є Лінши злякався і підсвідомо прослідкував за його поглядом.

Невідомо коли на вулиці почався рясний дощ, але вода просто заливала коридор через вікно. Сяо Лі підійшов і зачинив його. Краплі дощу потрапили на манжети й намочили сорочку, розтікаючись, наче густа кров.