Розділ 3

227 28 1
                                    

*Наш час*

Сил у мене вже не було. Окрім того, я дуже хотіла пити. Я сіла під деревом. Ніг я своїх майже не відчувала, в горлі пересохло. Добре, що хоч не сильно холодно. На мені були джинси, колись білі туфельки, звичайна біла футболка, яка була брудною і дірявою, та чорна кофтинка зверху. Цього року осінь була теплою, чому я дуже рада.

Стало темніти. Не знаю, скільки кілометрів я пройшла, але десяток точно буде. Потрібно знайти місце, де я зможу поспати, але таке, щоб мене не змогли побачити якщо хтось тут буде. Я не хотіла вставати, але розуміла, що так потрібно.

Ледве вставши, я почала озиратись. Скрізь було однаково: високі дерева, кущі. Не знайшовши того, що могло б підійти, я пішла вперед. Йшла повільно, ледве переставляючи ноги. Я подивилась на небо: за межами лісу було ще світло, але в лісі було набагато темніше. Треба швидше знайти схованку. Я пройшла ще декілька метрів вперед і побачила попереду невелику ямку. Поруч росли невідомі мені рослини, які були мені до колін. Сьогодні буду тут.

Підійшовши ближче, я сіла туди. Попою я відчула, що земля там була мокрою. Я швидко піднялась на ноги. Певно, вода під час дощу тут збирається. Я не зможу спати на мокрій землі. Потрібно знайти щось інше. Озирнувшись по сторонам, я побачила праворуч в декількох метрах від мене невелику сосну. Вона була не високою, з пухнастими гілочками. Якщо я зламаю декілька гілок і постелю під себе, то не буде так мокро. Я підійшла до деревця і почала обламувати ближчі до мене гілки. А це не так легко, як здається на перший погляд. Всі мої руки були в смолі, але я продовжила це робити. Коли гілок була достатня кількість, я взяла декілька з них і понесла до ями. Поклавши їх, я зробила те ж саме і з іншими. Вже було зовсім темно. Я лягла на землю. Було дуже некомфортно, але у мене не було з собою м'ягкого ліжка.

В лісі вже стало темно, і тоді я відчула страх. Тиша, ніде нікого нема. Я чула власне серце, як воно швидко б'ється.

А що, якщо якийсь звір знайде мене тут? Або ще гірше - ті люди? Я згадала про Лілі. Моя мила Лілі. Не треба було цього робити. Не треба було тебе покидати. Навіщо ти це зробила? Ми могли б двох вибратись, ми змогли б. На моїх очах з'явились сльози. Я просто закрила очі. Ні, я не буду плакати. Я маю залишатись сильною. Я виберусь звідси і врятую Лілі. Врятую Лілі. На цих думках я провалилась у сон.

ВтечаWhere stories live. Discover now