Володар перснів. Повернення Ріна

Цілитель теж уміє воювати

Стомлено змахнувши з чола краплини поту, Бенджамін простував все далі пустельною рівниною, яка вела в Анди. А точніше - в місто Сан-Хуан. Зараз паладін знаходився в Аргентині. Поки був час, він зазирнув у кілька міст, перевіряючи їх на наявність демонів.
Після битви з Левіафаном було вирішено по черзі вирушати до інших країн, аби хоч трохи допомагати іншим екзорцистам. Адже прибульців із Середзем'я і Геєни не поменшало.
Бенджамін ще після нападу Азазеля хотів вирушити в Південну Америку. Але, дізнавшись про наміри архідемонів, мексиканець лишився. І, як виявилося, не дарма. Молодші паладіни лізли на рожен у боях. І Торресу доводилося їх лікувати. Он Ітан досі повністю не оклигав після трюку зі щитом, але вже рвався в Австралію. Тому довелося попросити Скарлетт доглянути за впертим шаманом. А то зовсім виснажить себе.
- Герой... - пробурмотів чоловік, похитавши головою. Він не любив, коли екзорцисти безглуздо витрачали енергію. Сам паладін більше часу приділяв рукопашним боям, ніж поклику фамільярів та іншим видам магії екзорцистів.
Бенджамін ніколи б не подумав, що стане екзорцистом. У крайньому випадкв, у нього не було ніяких надприродних здібностей. Ну, або майже ніяких. Торрес ще з дитинства проявив цікавість до медицини. Він легко вивчив назви найпоширеніших цілющих рослин Мексики, а тоді почав відвідувати бібліотеки в пошуках додаткової інформації. Хлопець вирішив стати лікарем, але доля розпорядилася інакше.
На місто, де жив майбутній екзорцист, напали демони. Не один і не два, а близько сотні. Раніше вони нападали набагато частіше. І ці тварюки з пекла за короткий час винищили половину населення. Вони б на цьому не зупинилися, але їх знищили Галахад де Лоґрес і Широ Фудзімото. Бенджамін ніколи не забуде того потрясіння, яке відчув, бачачи, як двоє чоловіків змогли впоратися з такою кількістю демонів. Потім юнак дізнався про екзорцистів і вирішив теж стати одним з тих, хто рятував світ від зла. Учителем Бенджаміна став Галахад.
І хоча де Лоґрес був ще й директором Британської академії екзорцистів, він постарався зробити з мексиканця вправного екзорциста. До того ж, Торрес виявився хорошим учнем. Хлопець уважно слухав Галахада, записував незрозумілі терміни і просив учителя детальніше пояснити їхнє значення або ж шукав сам у бібліотеці. До речі, з бібліотеки Бенджаміна міг вигнати тільки Галахад, бо молодий ексвайр прагнув знати про свою роботу якомога більше. І навіть якщо Торрес мав намір стати знахарем, це не означало, що він не шукав собі підходящої зброї. Пізніше, під час подорожей Україною він познайомився з характерниками української козацької академії. Мексиканцю сподобалася зброя, яку часто використовували екзорцисти - булава. Тому Бенджамін обрав саме її. Молитви, символи, захисні печаті - все це мексиканець вивчав до тих пір, поки інформація назавжди не закріпилася в його пам'яті. Ці ж знання Торрес передав Скарлетт, своїй першій і останній учениці.
Сонце нещадно зігрівало і так розпечену землю, по якій ішов Бенджамін. Високо в небі літали орли і здавалося, що крилами вони торкаються небесного світила. З тріщин в землі росла трава, яку звичайна людина і не помітила б, але Торрес знав, що деякі стебла лікувальні. Тому він не полінувався зірвати рослини і сховати їх у сумку. Паладін ретельно стежив за тим, аби припаси трав у нього не закінчувалися.
Обійшовши кілька невеликих валунів, чоловік побачив місто. Сан-Хуан за багато років став ще більшим і вже майже упирався в підніжжя гір. Будинки переважно дерев'яні, але дехто вже обзавівся цегляним житлом. Немов спостерігачі, над будинками височіли водонапірні вежі.
Бенджамін зробив ще кілька кроків вперед, але дзвінок мобільного змусив його зупинитися й насупитися. Сучасних технологій Екзорцист не любив, та поки що це був єдиний варіант зв'язку на великих відстанях.
- Я слухаю, - чоловік знав, хто може телефонувати, коли він зайнятий.
- Бенджаміне, в Андах відчинилася брама, - заявила Скарлетт, навіть не привітавшись.
- Конкретне місцезнаходження, - зажадав мексиканець.
- На північному сході від Сан-Хуана, - відразу ж відповіла британка, - Бенджаміне, це Беліал, повелитель чорної магії. Буде краще, якщо ти дочекаєшся нас...
- І архідемон намалює печаткк, - перервав промову учениці Торрес, - Скарлетт, я не маленька дитина. Тож годі за мене хвилюватися.
- А щоб тебе, Бенджаміне, - невдоволено сказала Рейн, - своєю впертістю ти мене в могилу заженеш.
- А скільки разів ти мене ледь не занапастила? - поцікавився чоловік. - Скарлетт, я не такий слабкий, як тобі здається.
- Гаразд, - вже спокійніше промовила британка, - ми вже виїжджаємо. Будемо у тебе так швидко, як тільки зможемо. І... побережи себе, старий.
- Я тобі покажу старого, - посміхнувся Бенджамін, ховаючи телефон у кишеню. Він не став заходити в місто, а відразу ж попрямував до брами.
***
А на північному сході в землі з'явилася величезна ідеально кругла діра. Здавалося, грунт там просто зник. Якщо туди зазирнути, нічого не побачиш. Лише пітьма і сірий туман. Начебто нічого незвичайного, але через кілька секунд звідти полізуть дрібні й наймоторніші демони. Їм не терпиться розважитися в Асії, бо в пеклі не особливо весело. У світі людей можна знищувати міста, вселятися в жителів Землі, робити пакості, вбивати, насолоджуватися панічними криками і тішитися своєю перевагою.
З воріт вилетіла осяйна істота. Зі срібними крилами, в білому балахоні, з витонченою короною на голові. золоті кучері обрамляли вродливе обличчя. Було досить дивно спостерігати, як янгол з'являється з воріт пекла.
- Ніколи більше не з'явлюся в цій подобі, - невдоволено сказав янгол аж ніяк не прекрасним голосом, - почуваюся огидно. Мені тільки німба над головою не вистачає, аби піднестися в Рай, будь він тричі проклятий.
Повелитель чорної магії Беліал частенько з'являвся смертним у вигляді янгола. Було кумедно дивитися на їх здивовані обличчя. Ще більше веселило архідемона наступне: зрозумівши, що перед ними посланець Господа, люди падали на коліна і говорили всілякі дурниці. Беліалу доводилося зберігати благородний вид і не реготати. Адже це дуже приємно - коли слабкі поклоняються сильному. У такі миті Беліал відчував себе всемогутнім і розумів, що люди зроблять для нього що завгодно. Це ж воля Божа!
Чого тільки не вигадував підступний архідемон. Яких тільки "святих місій" він не покладав в руки "праведників". І що найприємніше - люди виконували його прохання. Вони грішили, вбивали, руйнували, завдавали болю, несли насіння розбрату в Ассію. Архідемон спостерігав за всім цим і веселився. І навіщо йому потворний вигляд чудовиська, якщо лик янгола приносить куди більше користі? Звичайно, зі вміннями зниклого Данталіона Беліал не зрівнявся б, але і повелитель чорної магії міг похвалитися тим, що вмів упливати на людей.
Багато архідемонів не розуміли Беліала і одного разу ледь не вбили того, сплутавши з янголом.  Та, попри все, Сатана був задоволений подвигами архідемона. Тому незабаром до вигляду Беліала стали менше чіплятися. Адже, по суті, неважливо, як ти виглядаєш. Важливим є те, що ти робиш і наскільки успішні твої діяння.
- Спочатку Азазель, потім Абаддон, а ще Левіафан, - бурмотів Беліал, малюючи першу печатку, - куди вони поділися? Чи їх занесло в інші світи? У крайньому випадку, в Асії їх нема. Невже це все витівки Саурона? Може, він дізнався про наші наміри? Але як? Не могли ж демони проговоритися. Нічого не розумію.
Раптом архідемон перервав роботу і роззирнувся. Помітивши самотнього подорожнього, Беліал невтішно висловився в адресу людей.
- Мені здається, в Асії нема місця, куди б не ступали ці всюдисущі комашки, - прогарчав король чорної магії, - але нічого. Зараз я його швидко відправлю куди подалі, а тоді продовжу роботу.
Подорожній ішов прямо до Беліала, але архідемона ніби й не бачив. Зупинившись неподалік від воріт Геєни, чоловік сів на камінь, дістав люльку і почав набивати її сушеними травами. Архідемона він наполегливо ігнорував.
"Осліп він, чи що?" - не розумів Беліал. - "Та я ж майже поруч. Чи людина прикидається? "
Вирішивши якомога швидше розібратися з мандрівником, повелитель чорної магії змахнув срібними крилами й підлетів до незнайомця.
- День добрий, подорожній, - мелодійним голосом заговорив архідемон.
Чоловік підняв голову.
- Ти хто? - почувши це питання, Беліал округлив очі. Таке він чув вперше.
- Я... янгол, посланець небес, - отямившись від подиву, відповів архідемон.
- Янголів не існує, - видав подорожній, чим ще більше здивував повелителя чорної магії. Житель пекла не знав, що і сказати. Невже йому зустрівся атеїст? Тоді людину доведеться вбити. Банально, звісно, але в Беліала не було часу на ігри.
- Так доторкнися до мене, і ти зрозумієш, що помиляєшся, - прорік архідемон.
- Хм, гарна ідея, - чоловік з жалем сховав люльку в сумку і піднявся.
Подальші події сталися надто швидко. Беліал не встиг простягнути руку незнайомцю, як той щосили вдарив його в обличчя срібним хрестом завбільшки з долоню.
- Яви свій істинний лик, поріддя пекла! - голосно сказав чоловік, дивлячись, як обвуглюється шкіра на обличчі янгола, який вив зовсім не мелодійним голосом. - У янголів тільки білі крила, Беліале. Давно пора це знати.
Архідемон відлетів від людини на пристойну відстань і дивився на супротивника злими чорними очима. Його обличчя було понівечене дотиком хреста, шкіра облізла і висіла на чорних кістках. Під янгольським ликом ховалося зовсім інша істота, темна і страшна.
- Як же я міг забути, що білі крила у демонів не ростуть, - продовжив чоловік, змінивши хрест на коротку булаву з шипами, - я Бенджамін Торрес, паладін. Хто ти, мені давно відомо. Тож або йди, або помри.
Замість прекрасного янгола навпроти мексиканця стояла пекельна істота. По суті, це був потворний двометровий скелет якогось не менш потворного чудовиська. Масивні чорні кістки черепа покриті бордовою і темно-помаранчевою фарбою, що окреслювала рот з гнилими брудно-жовтими зубами. Невеликі очі, немов наповнені чорнотою пекла, зловісно позирали на паладіна. На голові красувалися роги, які вигиналися у вигляді півмісяців. Їхні кінчики були покриті золотом. На місці вух у Беліала красувалася ще пара рогів, але менших. На плечах - плащ із сталі, який закінчувався гострими зазубринами. Це дивне вбрання закривало тільки грудну клітку архідемона, переплітаючись з ребрами. Нижня частина Беліала була закута в нерівні чорні обладунки, за якими пробігали фіолетові іскри. Крім того, у повелителя чорної магії були дві пари рук. Пара довгих кінцівок починалася, як годиться, від ключиць. На них золотом були виведені нехитрі лінії. Всього по три пальці, схожі на криві гілки дерева, довгі, з золотою лускою. Друга пара рук починалася на рівні сьомої пари ребер. Короткі, вони складалися з плечової кістки, яка переходила у з'єднані променеву і ліктьову. Пальців на цих кінцівках було по п'ять.
- А я гадав, куди мої брати поділися, - голос Беліала виявився низьким і гучним, наче він знаходився в бочці.
- Можеш забрати Левіафана, - сказав Бенджамін, - він лежить на дні моря й відлякує рибу.
Очі Беліала недобре блиснули. В наступний момент він метнув у паладіна жменю фіолетового полум'я. Бенджамін на подив спритно ухилився.
- І це всі твої вміння, повелителю чорної магії? - поцікавився мексиканець, розмахуючи булавою.
Беліал швидко вимовив якісь слова. Над головою Торреса з'явився чорний диск, з якого початок вилазити слизьке чудовисько болотного кольору.
- Тремти, смертний, - посміхнувся Архідемон, - зараз тобі...
Він так і не закінчив свою промову, бо Бенджамін жбурнув булаву вгору. Зброя паладіна впечатала чудовисько в диск і розбила двері в потойбічний світ. Вони розсипалися по землі масивними чорними осколками. Правда, жоден з них не поранив мексиканця.
- Моя черга, - заявив Торрес.
Повелитель чорної магії подумати не міг, що стара (як вважав архідемон) людина може так швидко рухатися. Житель пекла був невимовно здивований, коли паладін в одну мить опинився поруч і наніс удар булавою, маючи намір знести ворогу голову.
Беліалу пощастило, бо він все ж встиг ухилитися. Бенджамін потрапив у плече. Зброя розтрощила ключицю і пошкодила ліву руку. Якби мексиканець ударив трохи вище - голову архідемона довелося б шукати в Андах.
Беліал видав загрозливе шипіння і змахнув кінцівками в надії схопити і придушити людину, та і цього разу цілитель показав чудеса спритності. Паладін відскочив назад і знову змахнув булавою. Архідемон тепер не ловив ґав, а ухилився і провів середнім пальцем правої руки по землі. Навколо Бенджаміна загорілося фіолетове полум'я. Паладін опинився у пастці.
- Ти поплатишся за свою нахабність, - сказав повелитель чорної магії, - Андрасе, Кроцелле, негайно сюди!
З брами Геєни з'явилися вищі демони - двоє з шести підлеглих Беліала. У кожного архідемона були шість вищих демонів, яким підпорядковувалися генерали. Ті в свою чергу командували демонами з нижчим положенням.
Кроцелл був схожий на свого повелителя. Такий же скелет, правда, нижчий і витонченіший. Кістки його виявилися білими з химерними фіолетовими візерунками. Череп був прихований під квадратним шоломом, груди закуті в обладунки, ноги взуті в металеві чоботи до колін. І тільки руки залишалися без захисту. Також у Кроцелла були крила. Правда, не янгольські, а чорні, шкірясті, як у кажана. Кістляві пальці демона стискали величезну дворучну сокиру з довгим руків'ям.
Андрас був людиною. Чи майже людиною. Голова в нього була совина з вугільно-чорним пір'ям і яскраво-жовтими круглими очима. Довгий вигнутий дзьоб прикрашений червоною перевернутою пентаграмою. Вбраний вищий демон у балахон попелястого кольору і довгий чорний плащ. Андрас сидів на великому чорному вовку, а в руці тримав чорний меч, лезо якого прикрашали сині лінії.
- Розберіться з паладіном, - наказав Беліал, - мені ніколи.
І він почав охайно малювати печаті.
- Я його вб'ю, - пролунав голос Кроцелла з-під шолома.
- Розмріявся, - пробурчав Андрас, огидно клацаючи дзьобом, - не заважай, скелете ходячий.
- А ти опудало! - не залишився в боргу Кроцелл.
- Шановні, - ввічливо звернувся до них Бенджамін, - може, ви все-таки вб'єте мене? Інакше я вб'ю вас.
- Заткнись, людино, - прогудів Андрас, - та що ти можеш, знаходячису в пастці повелителя?
Мексиканець зітхнув.
- Я вас попередив, - сказав він, а тоді з усієї сили вдарив булавою об землю.
Пастка Беліала провалилася у тріщини, а мексиканець кинувся на вищих демонів.
Кроцелл і Андрас атакували одночасно, сподіваючись швидко розправитися з паладіном. Булава Торреса стикалася то з лезом сокири, то з мечем. Як би не старалися демони, але вони не могли навіть зачепити людину. Бенджамін відмінно справлявся з ними.
- Дідько, та здохни вже! - Кроцелл люто розмахував сокирою. Цілитель ухилився, а зброя Кроцелла ледь не зачепила Андраса.
- Вгамуйсь, скелетисько! - не витримав Андрас. - Інакше голову знесу!
- Дивись, собі не знеси, - сказав Кроцелл, злітаючи вгору. Піднявши сокиру над головою, він спікірував на Торреса в надії розсікти чоловіка на дві частини. Бенджамін же був зайнятий, бо його почали відтісняти Андрас разом з вовком.
Лезо сокири вдарилося об кам'яний щит і розлетілося на шматки. Самого Кроцелла атакував Терріус, якого Бенджамін закликав під час появи в Аргентині. Потужним ударом гігантського кам'яного кулака фамільяр впечатав вищого демона в землю.
Андрас від несподіванки округлив очі. Адже він вважав, що духи землі підкоряються лише Амаймону. А тут звичайна людина користується силою могутнього духа.
- Неможливо, - пробурмотів демон, піднімаючи меч, - Кроцелле, я поспішаю на допомогу!
Вдаривши вовка в боки, Андрас поїхав до Бенджаміна, та ледь не потрапив в яму, що раптово з'явилася на шляху. Вовкові довелося маневрувати, аби дістатися до людини, яка вимовляла слова невідомою мовою. У крайньому випадку мере, Андрас нічого не зрозумів.
- Терріусе, припини! - гаркнув Андрас. - Ти слуга Амаймона, а не жалюгіднї комашки з Асії.
У відповідь дух землі ледь не продірявив демона кам'яними списами.
Андрас усе дістався до Бенджаміна. Між ними знову зав'язалася бійка.
- Повелителю, швидше! - крикнув демон Беліалу.
- Замовкни! - почулося люте воланн.  - Через тебе печатку зіпсував.
Торрес відбив булавою лезо, що летіло на нього, змахнув зброєю. Андрас ухилився.
- Та ти навіть цілитися не вмієш, дідусю, - прогудів демон.
- Невже? - хмикнув паладін і роздробив череп вовка.
Демонічна тварюка відразу ж звалилася на землю. Андрас, на своє щастя, встиг зістрибнути секундою раніше. Вищий демон щось процвірінькав і продовжив бій. Сині лінії на його лезі засяяли.
- Стережись, чоловіче, - сказав Андрас, - якщо я зможу залишити хоч подряпину - ти помреш.
Він змахнув зброєю. Бенджамін уникнув удару.
- У моєму лезі є полум'я Сатани! - хвалився вищий демон. - І тепер воно спопелить усе, до чого доторкнеться.
- Правда? - посміхнувся мексиканець, зачепивши булавою Андраса. Зброя паладіна залишила на тілі супротивника рвану рану, яка відразу ж почорніла від демонічної крові.
Прогудівши по-совиному прокльони в адресу людства, Андрас зовсім вийшов з-під контролю. Бенджамін повільно відходив, ухиляючись від меча. Мексиканець чомусь не квапився атакувати у відповідь.І ось, коли вищий демон в черговий раз підняв меч для удару, Торрес на мить завмер, а тоді різко відскочив убік. Андрас із жахом побачив, що клинок встромився в голову Кроцелла, який відійшов від сутички з Терріусом і намагався піднятися з землі.
- Ні! Цього не может бути! - закричав Андрас, висмикнувши меч. Але було пізно. Синє полум'я охопило виючого Кроцелла.
Андрас зібрався вбити паладіна якомога болісніше. Та нічого зробити він не встиг, бо Бенджамін чекати не став і одним ударом зніс демону голову.
Тіло Андрас звалилося біля попелу Кроцелла. Паладін важко зітхнув, зручніше перехопив булаву і попрямував до Беліала.
- А щоб тебе... - повелитель чорної магії перервав малювання печаток, - ну нічого, мені залишилося зовсім небагато. Зараз я закличу Велтіса та Аїма...
- Не думаю, - мовив Бенджамін, - мені все ж хочеться битися з тобою, а не зі слабаками, яких ти нацькував на мене. Терріусе, починай.
На випаленій сонцем землі почали з'являтися чорні лінії. Розтягнувшись на кілька десятків метрів, вони утворили пентаграму. Мексиканець і архідемон опинилися всередині малюнка.
- Поки ти не знищиш пентаграму, жоден біс не вилізе з брами Геєни, - пояснив Торрес.
- Ти напросився, паладіне, - повітря навколо Беліала потемніло і згустилося. Повелитель чорної магії підняв угору середній палець правої руки, - хоровод безодні.
У небі над полем битви з'явився перевернутий трикутник, всередині якого знаходилася чорно-фіолетова спіраль. І ця спіраль почала опускатися до землі, перетворюючись у воронку.
- Це зруйнує не тільки твій малюнок, але й половину країни, - зареготав архідемон. Та секундою пізніше йому стало не до сміху, бо Бенджамін мало не вдарив повелителя чорної магії. Беліал відгородився фіолетовим щитом, хоча захист покрилася тріщинами від удару булави. У відповідь архідемон ледь не розчавив мексиканця чорним молотом. Булава Торреса зустріла зброю ворога. Беліал явно мав намір розмазати цілителя по землі, бо молот почав тіснити булаву. А воронка в небі збільшилася, погрожуючи перетворити Аргентину в одне з кіл пекла.
Можливо, Беліалу вдалося б убити Бенджаміна, але втрутився Терріус. Фамільяр зненацька з'явився з надр землі і відірвав ногу повелителю чорної магії.
Беліал заревів і впав. Його молот миттєво зник. Сам архідемон зараз нагадував звичайний, нехай і моторошний, скелет, до того ж, вельми пошарпаний.
- Думаєш, я здався?! - гаркнув повелитель чорної магії, дивлячись на воронку, що танула в небі. - Я ще здатний на багато що...
Уточнити він не встиг, оскільки в демонічну голову встромилася срібна стріла. За мить Беліал почав перетворюватися в попіл. Його хоровод безодні зник разом з повелителем.
Торрес подивився вдалину і з подивом помітив знайому фігуру.
- Вів'єне, - посміхнувся мексиканець, - я й не сумнівався.
Француз був не один. Поруч з ним знаходилася Скарлетт.
- Ну от скажи, Бенджаміне, навіщо тягати цю незручну величезну штуку? - вказуючи на арбалет в руках Бонне, запитала британка.
- Я мовчу про твої пістолети, - сказав Вів'єн, - від них шуму більше, ніж користі.
- І навіщо ви прийшли? - поцікавився Торрес. - Ви вбили мого суперника.
- Я лиш хотів випробувати стріли з печаткою руйнування, - почав виправдовуватися француз, - мені нещодавно виготовили.
- Знайшов би собі іншого архідемона, - бурчав Бенджамін, закриваючи браму, - я вам це пригадаю, дітлахи.
- Як ти мене назвав? - наїжачилася Скарлетт.
- Ми з Терріусом прикінчили Кроцелла і Андраса, ледь не вбили Беліала, - хмикнув Торрес, - а мене і пальцем не зачепили. Навіть одяг цілий. Ви ж після сутичок приходите закривавлені і в ганчір'ї. Ну, і що скажете?
- Ти крутий, дідусю, - посміхнулася Рейн.
- За дідуся неодмінно відповіси, -  посміхнувся цілитель. Коли брама була зачинена, а печаті стерті, Бенджамін забрав сумку і заховав булаву, - пора повертатися. Я дуже сподіваюся на те, що ви не на байку.
- Ні, - відповів Вів'єн, - ми приїхали на моїй автівці. І ключі у мене. Транспорт чекає нас в Сан-Хуані.
- Хоч раз я не буду боятися за своє життя, - залишився задоволений Бенджамін, - ходімо. Тут спекотно.