Володар перснів. Повернення Ріна

Остання велика битва. Асія і Середзем'я

- Не може бути! - прошепотіла Шура.
- Ні! Ні! - люто кричав Артур. Паладін був у розпачі.
- Сволоти... - прошипіла Скарлетт.
- Це... жах, - тільки й сказав Юкіо. Куро, вибравшись на спину молодшого Окумури, теж дивився на Орден Істинного Хреста. Точніше, на руїни Ордену.
Ніхто з екзорцистів навіть уявити не міг, що демони наважаться відчинити браму у Ватикані. Де завгодно, але тільки не там, не у святині убивць демонів! Це неможливо.
Проте зараз паладіни, зібравшись разом, спостерігали, як найгірший жах став реальністю. Пил і густий дим ховали браму від людських очей, хоча всі приблизно знали, де знаходиться вхід до Геєнни. Там, де лише годину тому була зала засідань. Зараз же звідти хмарами вилазили демони різних розмірів та чинів. Статуї пророків валялися, розбиті на частини, купол будівлі впав біля брами. Витончені колони поховали під собою безліч благородних екзорцистів. Картини та гобелени, столи та стільці горіли синім полум'ям. Вихідці Геєнни господарювали серед руїн, вишукували живих людей і добивали. Вугільна смола, яку раніше ніхто майже не помічав, зараз оповила небеса над Італією. У повітрі витали запахи гнилі, крові та смердючого диму. Всі звуки заглушали сміх демонів, вереск, шипіння і приглушений гуркіт, що лунав з-під землі.
Орден Істинного Хреста, наче благородний янгол, упав під тиском сил пекла.
- Як так? - все ще не вірив Вів'єн. - Як ми могли так помилитися?
Ітан важко сперся на посох. Бенджамін наче постарів років на десять. Ернесто тихо молився за душі загиблих. Паладіни не знали, що робити.
- Це кінець, - порушив важку мовчанку Артур, дивлячись порожніми очима на руїни Ордену. Ця будівля була ледь не його домом, саме тут Оґюст Ангел навчився всього, що знав. І от...
- Ви... ви збожеволіли? - голосно спитала Скарлетт. - Який, у біса, кінець?! Схаменіться, народ!
- Що ми можемо? - Беатрікс змахнула сльозу з щоки. - Ми програли.
- Не кажи такого, Брукс, - прогарчала ірландка, - інакше точно залишишся без голови.
Юкіо дивився на Скарлет. Рудоволоса паладінша не збиралася здаватися, хоч решта були у відчаї. У найвідповідальніший момент вона була готова йти одна проти демонічної раті. Це викликало повагу і захоплення.
"Минулого разу теж так було", - подумки сказав Куро, згадуючи битву з Сатаною.
"Знаю", - озвався хлопець, - "і нам доведеться знову битися з цією нечистістю".
"Я готовий!" - крикнув фамільяр. Юкіо навіть зумів трохи посміхнутися і погладив супутника.
- Беатрікс має рацію, - сказав Бенджамін, - цю браму не зачинити.
Рейн миттєво дістала пістолети і прицілилася на Торреса.
- Не смій такого казати! - заволала жінка, тремтячи від люті. - Ти мій наставник, Бенджаміне, і саме ти вчив не здаватися. Готовий забрати свої слова? Ну і нехай. Та це мій світ. Я захищу його сама, якщо ви здалися! Своєю боягузливістю ви не відрізняєтеся від звичайних людей. Я пристрелю вас разом із демонами!
Паладіни здивовано дивилися на ірландку.
- Не можна залишити все і просто померти, - похитала головою Рейн, - не можна. Адже у наших руках доля не лише Асії. Десь у Середзем'ї Окумура-старший робить усе, щоб позбавити нас ворога. Він нізащо не здався б.
- Скарлетт... - прошепотів Вів'єн. А Юкіо подумав, що брат теж сказав би подібні слова. Вони б зі Скарлетт точно подружилися.
- Я не дозволю цим тварюкам захопити Асію, - рішуче заявила жінка, все ще цілячись у паладінів, - не після всього, що ми зробили. Тому ті, хто здався - валіть звідси хоч до Сатани, поки ворота його оселю відчинені. А я захищу світ і без вас.
Інші ошелешено мовчали.
- Народ, - заговорив Юкіо, поправивши окуляри, - ви найсильніші екзорцисти, останній бастіон між демонами і людьми. І якщо вже ви втратили надію, то що говорити про решту землян? Давайте вб'ємо стільки демонів, скільки зможемо. Раптом придумаємо, як браму зачинити. Я вважаю, що верховенство Ватикану не хотіло б бачити вас у розпачі.
- Юкіо має рацію, - сказала Шура, - Орден Істинного Хреста можна відбудувати. Але якщо ми здамося...
- Артуре, - ласкаво звернулася Беатрікс до паладіна, - давай востаннє захистимо найдорожче що у нас є - наш світ.
Оґюст Ангел похмуро кивнув.
- Таке видовище будь-кого вжене у відчай, - озвався Бенджамін, - та я готовий знищувати демонів.
- Покажемо їм, на що здатні паладіни, - посміхнувся Вів'єн.
- Згоден, - кивнув Ітан.
- Змусимо тварюк пошкодувати про те, що вони зробили, - люто кинула Скарлетт.
***
Мордор, пекло Середзем'я, виник раптово. Рін же згадував, що Араґорн розповідав про фортецю Мінас-Ітіл, яка з приходом Саурона стала називатися Мінас-Морґул. Зло захопило ґондорську фортецю і затьмарило життя у найближчому королівстві. І замість мирного процвітання Ґондор постійно стримував навалу орків.
Ніхто не промовив і слова, поки воїни шикувалися перед брамою. Тільки чулися важкі кроки та брязкіт заліза. Поблискували сріблом обладунки, тремтіли на вітрі прапори Ґондору, Рохана та Еребора. Всі, завмерши, дивилися на циклопічну браму чорного кольору — похмуру та неприступну. Вона височіла над союзниками, наче вартовий-велет, наїжачившись гострими шипами. Дві сторожові вежі німо споглядали на об'єднане військо. І небо довкола потемніло, а важкі хмари зі сходу закрили сонце.
Попереду їхав Араґорн - мужній і незворушний король. Трохи позаду були Ґендальф із Піпіном, Леголас із Ґімлі, Боромир, Еомер із Мері, за ними – Рін, Ден, Вікка, Телівен, Філі, Кілі та командири полків. Гобіти, до речі, твердо вирішили, що теж вирушать до Мордору, щоб хоч чимось допомогти Фродо та Сему.
Тиша давила на вуха. З боку брами ніхто не показувався. Саурон чомусь ігнорував прибулих.
- Як ти гадаєш, він здогадався? - тихо спитала Вікка, стривожено дивлячись на неприступний вхід.
- Ні, - напружено відповів Окумура, - найімовірніше, Саурон гадає, як нас краще вбити. Йому випав вигідний шанс позбутися всіх ворогів одним махом. Він просто натішитися не може.
- Як же не вистачає світла, - тихо промовив Деніель, спостерігаючи за почорнілим небом. Янгол, хоч і напружений, тримався гідно, не боявся і не тремтів. - Тут така пітьма.
- Це Мордор, друже, - сказав йому екзорцист, - але якщо ти засяєш, я не заперечуватиму.
- Де вони? - спитав Піпін.
Араґорн не зводив погляду з чорної брами. Разом з Ґендальфом, Леголасом, Ґімлі, Еомером та Боромиром вони поїхали вперед.
Рін дивився на Мордор і згадував, як колись відчинилася брама Геєнни. Сатана завітав до Асії. Він хотів захопити Землю, та обломився. А зараз це повторюється у Середзем'ї. Хоча ні, Саурон жадає не один світ, а всі. Об'єднати, стерти у порох все, що приносить радість, знищити, спопелити, підкорити народи...
"Ні, цього не станеться", - насупився хлопець. Як на зло, він уявив спустошені світи, і його серце стиснулося від неприємного почуття. - "Господи, від нас залежить доля всіх світів. І... мені від цього моторошно".
- Не страшно? - спитав Ден у Телівен. Глянувши на нього, ельфійка здивувалась: янгол не ображався на неї.
- Трохи, - зізналася Телівен, - і...
- Я знаю, - Ден посміхнувся кутиками губ, - знаю. Все буде добре.
Янгол розумів, що все одно захищатиме ельфійку, незалежно від її ставлення до нього.
***
- Болде!
- Аресе!
- Терріусе!
Фамільяри миттю з'явилися до екзорцистів.
- Ці демони зараз розлетяться по всьому світу, - стурбовано сказав Артур.
- Я можу накрити щитом Ватикан, – запропонував Ітан.
- З глузду з'їхав? – насупилася Шура. - Ти помреш від виснаження.
- Не помре, якщо йому допоможуть, - втрутилася Беатрікс, порпаючись у кишенях. Мабуть, шукала печатки призову.
- Ти маєш ідею? - запитав Вів'єн.
- Аякже, - відповіла Брукс, рахуючи листочки з печатками, - у мене не вистачить.
- Задумала всіх богів світу покликати? - похмуро відгукнулася Скарлетт. - Та ти здохнеш раніше, ніж Ітан. Камікадзе хрінові!
- Все буде добре, - американка променисто посміхнулася, дістала рапіру і почала малювати на м'якій землі величезну печатку.
- Що вона робить? - здиувався Юкіо.
- Беатрікс... ти серйозно? - Артур не вірив своїм очам. - Це забере у тебе багато сил.
- Не хвилюйтеся за мене, - спокійно відповіла американка, - Ітане, можеш створювати щит.
Одлі покрутив посохом над головою, ударив об землю, примушуючи камінь спалахнути фіолетовим світлом. Ватикан миттю опинився під прозорим щитом. Демони люто завищали, дехто врізався в перепону, але більшість намагалися пробити щит.
- Аполлоне, Еоле, Феніксе, - сказала Беатрікс, закінчивши печатку, - я прошу вашої допомоги.
Оточений сонячним сяйвом і теплом, у білому хітоні, з кіфарою у витончених руках, золотокосий бог світла кілька секунд привітно посміхався. Поки що не побачив, куди потрапив.
- Здається, кіфара мені не допоможе, - мовив Аполлон мелодійним голосом, - Беатрікс, у вас тут серйозні проблеми.
Біля бога посвистував Еол. Фенікс за звичкою вмостився на плечі Брукс.
- Потрібна ваша допомога, - сказала американка, - підтримуйте життєві сили Ітана і захищайте його.
- Як скажеш, золотоволоско, - усміхнувся Аполлон. Кіфара зникла, натомість у руках бога з'явилися золоті стріли. Довкола зосередженого шамана утворилося захисне коло. Прикликані істоти ступили всередину. Здавалося, вони нічого не робили, але Ітан перестав відчувати втому і навіть зміг відволікатися на Болда.
- Беатрікс, - покликав американку Ернесто, - виходь з печатки.
- Ні! – різко заперечила Брукс. - Це не все! Нам потрібна допомога. І я її забезпечу.
Паладіни були шоковані наполегливістю дружньої жінки, якою здавалася Беатрікс. Зараз вона була готова на все заради перемоги.
- Я закликаю вас у якості союзників, - голосно промовила американка, - Фрея[1], Тор, Дурга[2], Морріґан[3], Арес, Артеміда, Афіна...
- Досить, Брукс, - прошепотіла Скарлетт, - це уб'є тебе! Досить!
- Хатіман[4], Сехмет[5]...
Боги і богині з'являлися корткими спалахами світла. Більшість – на колісницях чи на їздових тваринах. Всі в обладунках, зі зброєю, готові до бою. Суворі та рішучі, вони оцінювали ситуацію, оглядаючи місцевість.
- Беато, - Бенджамін підійшов до американки і поклав руку їй на плече. Брукс розгублено подивилася на мексиканця, – годі. Ти молодець.
- Дякую... - тихо озвалася жінка, розуміючи, що не зупинилася б сама.
- Що я тут роблю?! - пролунав низький і злий голос Ареса. Бог війни люто дивився на Беатрікс. - Ти збожеволіла, жінко, чи що?! Я не збираюся тобі підкорятися!
Високий чорнявий Арес, вбраний у майстерно викувані обладунки, в блискучому шоломі, з мечем в одній руці і щитом в іншій, зневажливо кривився, дивлячись на людей.
- Мовчи, - невдоволено заговорила Дурга. Індуїстська богиня, як завжди, сиділа на величезному тигрі, - хіба не бачите - нас запросили на битву. Ти радів би, греку.
- А як тобі тут не подобається - повертайся на Олімп, пий нектар і кохайся з Афродітою, - спокійно заявила Скарлетт.
- Що ти сказала?! - бог війни був готовий прибити нахабну ірландку. Ці двоє давно ненавиділи одне одного. Тим більше, Рейн одного разу випадково врятувала Ареса. Бог не міг терпіти таке приниження.
- Хіба це наша війна? – байдуже поцікавилася Сехмет. Єгипетська богиня з'явилася у легкій довгій сукні, яка, однак, не сковувала рухів. Поверх сукні були надіті масивні обладунки. На левовій голові красувалася корона із сонячним диском. Рухалася Сехмет плавно і неквапливо, наче хижачка.
- Якби ні, вас би не покликали, - зауважила Шура.
- Послухайте! - втрутився Юкіо. Боги та паладіни замовкли і глянули на нього. Молодший Окумура знітився під поглядами древніх істот, та продовжив говорити: – Послухайте. Нам і справді потрібна ваша допомога. Нашу святиню знищили, позбавили нас надії та підтримки. Паладіни... навіть вони сьогодні дізналися, що таке розпач. Це, - хлопець указав на руїни, - дім багатьох із них. Це стосується і вас, бо в разі поразки те саме станеться і з вашими світами. Ви – воїни, ви знаєте, що потрібно робити. Просто допоможіть нам.
- Гаразд, - врешті згодилася Морріґан - сувора темноволоса жінка з двома списами в руках, порушивши тривалу мовчанку, - я сумувала за битвами.
- Настав час збирати кривавий урожай, - Артеміда потяглася за луком.
- Пора показати, на що здатні боги, - посміхнулася Фрея.
- Відправимо цих тварюк у Хель! – змахнув молотом Тор.
- Так і бути, - прогарчав Арес, - не те щоб мені тут цікаво залишатися, але я хочу вбивати! І не важливо, кого.
- Ми з вами, - підбадьорливо посміхнулася Афіна.
Разом паладіни і боги почали знищувати демонів. Пекельні істоти не чекали такої відсічі. Люди не шкодували сил, намагаючись вбити більше ворогів і помститися за те, що зробили мешканці Геєни. Паладіни билися затято і відчайдушно, захищаючи один одного. Боги також розійшлися не на жарт. Тільки й чути було свист велетенських мечів чи списів, на всі боки бризкала чорна демонічна кров.
- Бенджаміне, глянь! - крикнув Ернесто, захищаючи партнера від двох гігантських монстрів. Цілитель простежив, куди вказував італієць, і побачив п'ятьох демонів, які не втручалися у битву. Замахнувшись булавою, мексиканець розтрощив череп ще однієї тварюки.
- Це їхні командири! - прокричав у відповідь Торрес. Його зброя була повністю забруднена в огидній крові ворогів, де-не-де застрягли дрібні кістки. - Леонард[6], Олів'єр[7], Валефор[8], Аластор[9] та Фокалор[10].
- Що? - поряд виник Артур. - Це через них таке діється?
І паладін помчав назустріч командирам.
- Хатімане, - звернувся Ернесто до японського бога війни, який своїми стрілами винищив не одну сотню демонів, - прикрий Артура. Він сам не впорається.
Хатіман, пустивши чергову стрілу, кивнув і рушив за Оґюстом Ангелом, стріляючи на ходу і жодного разу не промахнувшись.
- Ну як тобі битва, Аресе? – весело запитала Скарлетт. Вона вже майже забула про поранення і билася з нечуваним азартом. - Не шкодуєш, що лишився?
- Замовкни, жінко! - гаркнув грецький бог війни. Довкола нього назбиралася гора обезголовлених чи продірявлених демонів. От уже кому бій приносив радість.
- Нам усе одно треба зачинити браму! - крикнула Беатрікс. Вона нікому не сказала, наскільки важко їй битися.
Юкіо, осідлавши Куро, гасав по руїнах і холоднокровно розстрілював демонів. Гігантський кіт чавив непроханих гостей лапами чи розривав на частини.
"Дивися, Юкіо", - сказав Куро, помітивши п'ятьох демонів, - "вони дуже сильні".
"Напевно, командири", - спохмурнів молодший Окумура.
- Хм, когось тут не вистачає, - пробурмотіла Скарлетт, спостерігаючи за Юкіо.
***
Стало похмуріше і холодніше, та об'єднані сили Середзем'я не збиралися залишати випалену чорну рівнину біля Мордору. Налетів морозний вітер, кинув у людей жменю піску. Ґондорці, роханці, гноми та ельфи терпляче чекали. Брама не відчинялася.
- Навіть старий мене так не ігнорував, - заговорив Рін. Хлопець не міг мовчати. Тиша його дратувала. Краще вже почалося б.
- Все жартуєш? - озвався Ден. - Не подобається мені це. Адже він знає, що ми тут.
Араґорн оглянув військо, вдарив коня в боки і поїхав до воріт. Супроводжували його Ґендальф із Піппіном, Леголас та Ґімлі, Еомер і Мері. Інші уважно стежили за спадкоємцем Ісілдура, за тим, як він наблизився до чорної стіни, за якою ховалося зло. Коні йшли риссю, від землі здіймалися хмарки пилу. Порівняно з велетенською брамою, вершники здавалися дрібними безсилими істотами, яких можна розчавити одним ударом. Хоча Рін знав, що це не так. Одного Ґендальфа досить, щоб гарненько віддубасити самого Саурона, не рахуючи його дрібних поплічників.
"І кого вони ховають за такою брамою?" - подумав Рін, дивлячись, як вершники зупинилися за кілька метрів від воріт.
- Нехай сили чорного краю виходять на бій! - голосно і сміливо заявив Араґорн, глянувши нагору. - Нехай здійсниться над ними справедливий суд.
Тихо. Жодного руху, жодного звуку. Нікого.
І тут почувся металевий скрегіт і клацання. Механізми воріт почали рухатися, посередині неприступної стіни з'явилася щілина. Мордор прийняв виклик.
Рін примружився, побачивши, як з прочинених воріт виїхав вершник. Зіркий Деніель скривився від огиди, помітивши деталі: чорні шпичаки на обладунках, моторошний шолом до половини обличчя і жахливий рот у гнилих тріщинах із запеклою чорною кров'ю і гидкими брудно-жовтими зубами, що їх істота вишкірила на загальний позір.
Вікка насупилася, відчувши напругу, що охопила тих, хто знаходився біля істоти. І вона була рада, що Рін та Ден не чують розмови.
- Великий Саурон, вітає вас, - заговорив слуга пітьми низьким каркаючим голосом, при цьому оголивши зуби в огидній усмішці, - хто з вашої компанії гідний говорити зі мною?
Вікка навіть витягла голову, щоб чути кожне слово. Рін ледь не стрибав на коні від нетерпіння. Ден похмуро дивився на пантеру, але не заважав їй.
- Ми прийшли не вітати Саурона, - суворо й непривітно пролунав голос Ґендальфа, - віроломного та проклятого. Передай своєму пану: армії Мордору мають бути розпущені, а він - покинути ці землі і ніколи більше не повертатися.
Звісно, пантера не бачила обличчя мага, але зрозуміла: якби Ґендальф сказав таке їй, Вікка одразу втекла б до іншого світу.
- Та що там діється? - питав Рін. - З ким вони розмовляють? І чому я не поїхав з ними?
- Ти б убив слугу Саурона раніше, ніж він заговорив, - незворушно відповів Ден.
- Та помовчте! - прошипіла Вікка.
- Сива борода, - глузливо промовила істота, - мені було наказано показати тобі ось це, - закінчивши говорити, вершник дістав щось сріблясте, що тьмяно світилося. Ден похитнувся, а сама Вікка не могла повірити, впізнавши міфрілову сорочку Фродо.
- Що це? - на щастя, зір Ріна був звичайним, людським, і він не зазнав шоку, що відчули його друзі. Телівен, до речі, теж зрозуміла, що за річ тримає ворог. Сховавшись за воїнами, ельфійка непомітно витерла сльози.
Істота кинула Ґендальфу кольчугу.
- Фродо! - вирвалося в Піпіна.
- Мовчи! - наказав маг.
- Ні! - вигукнув Мері. Тварюка повернулася до гобіта.
- Мовчи! – підвищив голос Ґендальф.
- Я бачу, напіврослик був тобі дорогий, - сказав слуга Саурона, задоволений викликаними емоціями, - знаєш, а він мучився в руках господаря... Хто б міг подумати, що такий дрібний витримає стільки мук. Він витримав, Ґендальфе. Витримав...
Вікка похитала головою, не вірячи почутому.
- Та що з вами, народ? - дивувався Окумура. - Усі воїни як воїни, а ви ніби привида побачили.
- Тобі краще не знати, - прошепотів блідий Ден.
- Йому треба знати, - сказала Вікка, - Фродо теж був другом Ріна.
- Був? Був? - екзорцист, округливши очі, дивився на друзів, на воїнів, на тварюку біля воріт. - Ні, Фродо живий. Живий!
Араґорн, ударивши коня в боки, під'їхав до Сауронового слуги.
- Хто це? - спитала істота. - Спадкоємець Ісілдура? Щоб бути королем, потрібно більше, ніж зламаний ельфійський меч.
Це були останні слова потворного вершника. Одним помахом меча Араґорн зніс ворогу голову.
- Гадаю, переговори закінчено, - підсумував Ґімлі.
Араґорн на коні та з оголеним мечем, був схвильований і розгніваний водночас.
- Я не вірю! - його вигук долинув навіть до війська. - І не повірю!
- Араґорн каже правду, - сказав Окумура, стискаючи кулон Ґаладріель, - що б нам не казали вороги - Фродо живий. Вони хочуть, щоб ми були в розпачі, щоб не могли битися, щоб горе заполонило наші серця. Але Саурон не повернув своєї могутності, отже, надія ще залишилася.
Брама Мордору продовжувала відчинятися. І от стало видно перші ряди орків, що марширували назустріч війську союзників.
- Назад! - скомандував Араґорн. - Назад!
І вершники повернулись у стрій.
Сили зла незламною хвилею насувалися на людей, гномів та ельфів. Було помітно, що люди розгублені та налякані. А як тут не злякатися? Крім полчища чудовиськ, всі бачили Око, Вогняне Око Саурона.
- Стійте на місці! - крикнув, під'їхавши Араґорн. - Стійте на місці!
Король знову був з воїнами. Він зайняв передову позицію у боротьбі.
- Сини Ґондору, Рохана, доблесні гноми Еребора, - говорив спадкоємець Ісілдура, проїжджаючи повз лінії воїнів, - мої брати! Я бачу у ваших очах той самий страх, що стискав моє серце. Можливо, настане день, коли мужність залишить усіх нас, ми зрадимо друзів і розірвемо узи дружби. Але не сьогодні. Можливо, настане час вовків, коли тріснуть щити і настане захід епохи людей. Але не сьогодні! Сьогодні ми боремося! За все, що ви любите на цій славній землі. Кличу вас на бій! Люди Заходу, гноми Еребора!
Таким Рін і запам'ятав Короля Ґондора – величного, гордого, безстрашного. З високо піднятим мечем у руці він дивився на ворогів, що наближалися, без тіні страху. І всі, як за командою, оголили мечі.
Рін напружено дивився на яскраве світло за орками - вогняне Око. Саурон. Око заливало рівнину оранжево-багряним світлом - жарким і спустошуючим.
- Ну що, повеселимося? - запитав Ден. - Востаннє.
- Ще як повеселимося, - кивнув екзорцист.
***
У цей день мешканцям Італії здалося, що настав кінець світу. Бо стільки демонів в Асії не спостерігали майже ціле тисячоліття. І для багатьох цей день став останнім.
Усередині фіолетового щита панувало пекло. Легіони демонів, які намагалися пробити перешкоду; руїна і хаос усюди; вогонь, що невблаганно знищував усе, до чого дотягувалися оранжево-синюваті язички; калюжі чорної крові, спотворені трупи демонів. І в центрі цього побоїща – люди і боги, що об'єдналися проти світового зла.
- Що тут робить Валефор? - дивувався Вів'єн. Його ятагани невпинно вражали ворогів. З кожною секундою веселий і безтурботний француз ставав все жорсткішим і зосередженішим.
- Валефор? - луною відгукнувся Ернесто. Він разом з розлюченою Сехмет, здавалося, на якийсь час перетворився на єгипетського воїна.
- Валефор? – перепитав Юкіо, якого Куро залишив без роботи. Молодший Окумура переважно вбивав ворогів на відстані. - Але це означає...
- Клятий Амаймон! - гаркнула Скартлетт. – Я знала, що без нього не обійшлося. Ця дволика наволоч відчинила браму в Асії. Хай тепер попадеться мені на очі...
- Не чекала, що Амаймон зробить це, - похмуро сказала Беатрікс. Вони разом з Шурою обезголовлювали демонів, - а Мефісто казав, що його братик більше не зв'язується з іншими архідемонами.
- Треба буде ще й Мефісто потрясти, - Кіріґакуре невпинно розмахувала мечем і кривилася, коли на неї бризкала демонічна кров.
Артур тим часом нахабно напав на вищих демонів і зчепився з Фокалором. Підлеглий Левіафана такого натиску не чекав.
- Ви що, вирішили мені не допомагати? - заволав Фокалор решті вищих демонів, розправляючи крила. Він злетів угору, сподіваючись опинитись подалі від розлючегого паладіна.
- Сітка! - крикнув Оґюст Ангел. Сузір'я з'явилося над Фокалором і оповило, наче кокон.
- Дивись, а людина розійшлася не на жарт, - хмикнув Олів'єр. Цей вищий демон з'явився в подобі миловидного кучерявого чоловіка в чорному балахоні. - Ех, Фокалоре. Ти такий нікчема.
Олів'єр вихопив з повітря важкий чорний меч і побіг до Артура. Оґюст Ангел вищого демона не помічав, оскільки був зайнятий сутичкою з Фокалором. Але на півдорозі Олів'єр зіткнувся з Хатіманом. Бог суворо дивився на суперника, міняючи лук на катану. Між ними зав'язалася жорстока битва.
"Потрібно знищити командирів", - вирішив Юкіо. Він був далеко від Артура, оточений натовпом пекельних істот. Молодшого Окумуру хотіли прикінчити першим, бо в очах жителів Геенни він був зрадником, - "Куро, добивай цих тварюк і вперед".
"Буде зроблено", - обізвався кіт, кидаючись на купу демонів. Зверху на них стрибнули чергові вороги, які скинули молодшого Окумуру із фамільяра. Юкіо впав, боляче вдарився об напівзруйнований мур, розбивши голову. В очах відразу потемніло і хлопець ледь не відключився. Та раптом його безцеремонно схопили за шию.
- Син Сатани, - хрипко прокаркав якийсь демон, трусонувши Юкіо, - зараз ти за все заплатиш...
На жаль, убити молодшого Окумуру не вдалося. У демона раптово відвалилася голова. Юкіо знову впав.
- Підводься, - поряд стояла Фрея з закривавленим дворучним мечем. Зараз вона не походила на богиню кохання. Вона була справжньою валькірією. Фрея простягла руку, і Юкіо, зціпивши зуби, прийняв допомогу. Жінка посміхнулась і кинулася на ворогів. Молодий екзорцист, хитаючись, пішов за богинею, намагаючись одночасно вбивати демонів.
- Бонне! - крикнула Скарлетт, вже вкотре змінюючи магазини з патронами. - Позич ножа.
Вів'єн пробіг уламками будівлі, на ходу перерізаючи горлянки демонам, стрибнув униз і опинився біля ірландки.
- Що ти знов задумала? - схвильовано запитав француз. Неподалік Арес ганявся за демонами, жбурляючи у мешканців пекла все, що можна було підняти. Від громового кличу бога війни тремтіла земля.
- Покличу Галахада, - відповіла Рейн, - він єдиний може зачинити браму.
Вони на якийсь час відволіклися і прикінчили ще десяток демонів.
- Ти знаєш, як його покликати? - здивувався Бонне.
- Він дав мені свою печатку, - пояснила Скарлетт, - швидше Бонне. Навіть з богами ми довго не протримаємося.
Отримавши якийсь химерно вигнутий ніж, Рейн почала креслити печатку, нічого навколо не помічаючи. Цим скористався один з ворогів, стрибнувши на жінку зверху. Вони обоє зчепились у сутичці. Демон вишкірив гнилі зуби, намагаючись відкусити ірландці голову, вона ж щосили стискала шию ворога доки не звернула.
- Гадство, - скривилася Скарлетт, скидаючи потворну тушу кудись подалі. Підбіг Вів і допоміг їй підвестися.
- Вибач, я його не помітив, - винувато сказав француз.
- Допоможи іншим, - перервала його Рейн, - я сама розберуся.
Вона приховала від Віва, що через демона рани, нанесені раніше Ліліт, знову відкрилися.
"Якщо ти не прийдеш, де Лоргесе, я власноруч тебе придушу", - думала Скарлетт, креслячи печатку.
Фокалор вибрався з осяйної сітки і тепер тіснив Артура. Той огризався швидкими і точними ударами. Кровожерливий Аластор зчепився з Аресом, і обидва трощили все навколо, намагаючись прикінчити один одного. Афіна ні на крок не відходила від Беатрікс, краще за всіх розуміючи, як важко доводиться американці. Адже Брукс витратила майже всі сили, закликаючи богів. Бенджамін справлявся сам, рішуче змітаючи демонів. Блискавки Тора невпинно вражали ворогів, лунав бойовий клич...
І тут спалах сліпуче-білого полум'я осяяв місце битви. На мить усі завмерли. З полум'я вийшов юнак з довгим русявим волоссям, вбраний у чорний одяг з червоним плащем на плечах. До його пояса кріпилися піхви з важким дворучним мечем. Руків'я тьмяно виблискувало сріблом.
- Не... не може бути! - вигукнув Олів'єр. Він не очікував побачити колишнього повелителя.
Юкіо дивився на прибулого, який швидко оцінив ситуацію. Клацнувши пальцями, юнак спопелив демонів, що ломилися об щит Ітана.
- Ого, оце безлад, - заговорив Галахад, - але дякую за запрошення. Поганенько виглядаєш, Скарлетт.
- Ти казав, що я можу покликати тебе будь-коли, - Рейн не звернула уваги на слова де Логреса, - крім того, тут і твої знайомі розважаються.
- Знаю, - похмуро промовив Галахад. Раптом він помітив Юкіо і помахав рукою: - О, привіт, братику. Вибач, що не навідав тебе раніше.
***
Вороги... Скільки їх – Рін не міг сказати навіть приблизно. Орки всі йшли і йшли, оточували союзників, виставивши вперед чорні мечі з зазубринами. Слуги Саурона глухо гарчали, поспішаючи якнайшвидше знищити тих, хто заважав Темному Володарю отримати абсолютну владу.
Мері та Піпін зітхнули, оголюючи мечі. Еомер безпристрасно дивився на полчища пітьми. Ґендальф виглядав настороженим.
- Не думав, що помру, борючись пліч-о-пліч з ельфом, - похмуро зауважив Ґімлі.
- А якщо пліч-о-пліч з другом? - Запитав Леголас, глянувши на гнома.
- На це я згоден, - посміхнувся гном.
- Шкода, що ми не познайомилися раніше, - звернувся Окумура до Дена, - пощастило тобі, Вікко.
- Не особливо, - хмикнула пантера, оголюючи ножі, - ти ж пам'ятаєш, яким він був буркотуном.
- Агов, я ще тут, - сказав янгол, - і я вдячний вам. Я пережив найкращі моменти у своєму житті.
- Годі таке говорити, - втрутився екзорцист, - ми ще не померли. І поки я живий – ніхто з вас не загине.
- Знову він геройствує, - говорив Ден Віцці. Янгол стискав у руках свій меч, - а ти, рогатий, сьогодні врукопашну збираєшся битися?
- Ха, заціни, крилатий, - Рін клацнув пальцями. Синє полум'я спалахнуло на його долоні, - на відміну від тебе, мені не потрібна Курікара, щоб когось підсмажити.
Друзі хотіли говорити і говорити, аби відтягнути початок битви. Адже вони ще не встигли стільки сказати. Навіть здружитися не встигли. Не може все так швидко скінчитися. Чому саме зараз? Чому тривожні, небезпечні чи смертельні миті завжди переривають добрі та світлі?
Усі завмерли, дивлячись уперед. Вогняне око палало пекельним вогнем, у центрі чорніла вертикальна зіниця. Рін сміливо глянув у це око.
"Ти - темрява..." - знову почув хлопець у голові шиплячий могильний голос, - "темрява, яка колись втратить контроль і знищить усе..."
"Забирайся з моєї голови!" - гаркнув Окумура, стиснувши долоні в кулаки. Голос Саурона був страшнішим, ніж вигляд якогось ока. - "Я не пітьма!"
Араґорн стояв попереду, опустивши меч. Освітлений полум'яними відблисками Ока, він повернувся до війська, холодний вітер розвівав його волосся. В очах спадкоємця Ісілдура Рін побачив сльози.
- За Фродо, - сказав Араґорн і першим кинувся в атаку. За ним, як не дивно, побігли Мері та Піпін, а тоді – всі інші. Щось вигукуючи дорогою, воїни, піднявши хмари пилу, врізалися в орків, обезголовили перший ряд, зім'яли, втоптали в землю, перетворивши останніх на купу заліза. Люди і гноми намагалися знищити якнайбільше орків, щоб померти гідно. Дзвеніли мечі, тріщали і ламалися щити. Військо союзників було хоробрим і згуртованим.
До Ріна було неможливо підійти, вогонь палав довкола нього. Хлопець так швидко спалював ворогів, що невдовзі до нього ніхто не наважувався підійти. Проте екзорцист не стояв на місці. Окумура захищав усіх, кому була потрібна допомога. Створював щити з полум'я, жбурлявся синіми кулями, вбивав і намагався знаходитися ближче до друзів. Але як тут догледіти за всіма? Вже за кілька секунд Рін втратив їх з поля зору. Натовп орків поглинув і розділив військо.
- Агов! – кричав хлопець, прориваючись уперед. Якийсь орк кинувся на нього. Екзорцисту знадобилася секунда, щоб спалити ворога. Довелося оголити Курикару, щоб знищити всі перешкоди. Пустивши кілька полум'яних стріл, він урятував Араґорна від удару в спину. Таким рішучим спадкоємцем Ісилдура екзорцист ще не бачив. Чудовий меч короля Ґондора невпинно забирав на той світ ворогів. Неподалік боровся Ґендальф. От кому допомога не була потрібна. "Старий ..." - тільки й хмикнув Рін. Ґімлі швидко розмахував сокирою, Леголас і Телівен безперервно відправляли стріли, не промахуючись. Гноми Еребора старалися не гірше. Філі з Кілі змітали орків на своєму шляху, іноді залишаючи співвітчизників без роботи.
- Як ти тут? – Ден з'явився раптово, помахом меча розрубавши орків довкола.
- Навіть не помітив твоєї відсутності, - спокійно відповів Рін.
- Я ж і образитися можу, - хмикнув янгол, - і ми ще живі.
- А тобі вже не терпиться до Раю? – здивувався Окумура. Разом вони влаштували апокаліпсис для прислужників Саурона.
- Там така нудьга, - озвався янгол, - краще вже в пеклі повеселитись. І де ж твої спецефекти, рогатий?
- Крилата зараза, - сказав Окумура, - дивись і не заздри.
Він простягнув руку вгору. Над Мордором яскраво засяяло полум'я і впало на ворогів синім дощем. Краплі, потрапляючи на орків, спалювали їх. І серед дзвону металу чути було шипіння і бадьорий клич людей.
- Ми зможемо... зможемо перемогти, - видихнув Рін. Синє полум'я згасло, а хлопець відчув, як пішла обертом голова.
"Ні, тільки не зараз", - він стиснув меч, зупинився на кілька секунд, намагаючись віддихатися. І тут на нього накинулися орки, збили з ніг і навіть примудрилися серйозно зачепити груди. Рін загарчав, спалахнув полум'ям і вороги зникли майже миттєво.
"Піднімайся", - наказав собі екзорцист. Сорочка на грудях була розірвана і закривавлена, рана обпалювала тіло болем, - "вставай, рано ще відпочивати..."
Йому простягли руку.
- Дене, - екзорцист охоче прийняв допомогу, звівся на ноги, злегка похитуючись.
- Вмирати не збираєшся? - похмуро поцікавився янгол, стурбовано оглядаючи рану товариша.
- Було й гірше, - махнув рукою Рін, спопеливши орків позаду Деніеля. Вперше він пошкодував, що не наягнув кольчугу, - незабаром заживе. Ми перемагаємо?
- Не думаю, - ще більше насупився Ден, задерши голову. Рін простежив за поглядом янгола і вилаявся.
До поля битви наближалися назґули.
***
"Братику?" - Юкіо подумав, що йому почулося. Він взагалі не знав цієї людини.
- Олів'єре, - Галахад звернув свою увагу на вищого демона. Світло-карі очі хлопця на мить потемніли, - а ти як був лайном, так ним і залишився. Бачу, тут ще й Леонард ошивається. Ото справді приємна зустріч.
- Повелителю Данталіоне... - тільки і зміг видати шокований Олів'єр. Армія пекла теж виглядала збентеженою. Скарлетт же посміхалася. Інші паладіни теж, до речі, були раді бачити де Логреса. У Юкіо відвисла щелепа.
"Данталіон?!" - вражено подумав Окумура. - "Але... він же зник триста років тому. Що тут взагалі відбувається?"
В "Гоетії" Данталіона називали Повелителем брехні та обману, найпідступнішого і наймогутнішого архідемона. Данталіон був одним із наближених Сатани і коїв жахливі речі в Асії. Але у наприкінці сімнадцтого століття він просто зник. І тепер Юкіо бачив архідемона в новій подобі. Тільки навіщо Скарлетт покликала його?
Галахад повільно оголив меча - дзеркальне лезо ловило відблиски вогню, хрестовина прикрашена прозорим дрібним камінням, на набалдашнику червонів великий рубін.
- Дарма ви вилізли з Геєни, - сказав де Логрес. Жбурнувши жменю вогню у браму, він кинувся до Олів'єра. Плащ юнака зник – на його місці виросли червоні крила.
Демони не розуміли, що відбувається і чому союзник висупив проти них. Багатьом пекельним з них цей момент коштувв життя. Боги і паладіни, на відміну від ворогів, на місці не стояли.
- Зрадник ... - люто прошипів Леонард - величезний демон з головою людини і тілом цапа. - Тобі кінець, Данталіоне!
Він і Олів'єр почали боротися з усміхненим Галахадом. Той навіть не здивувався, легко відбив ворожі атаки і почав тіснити супротивників.
- І це все, хлопці? - насміхався де Логрес. - Що таке? Без мене ви зовсім втратили форму.
Тим часом Юкіо знайшов Куро. Незважаючи на гігантський зріст, кіт теж отримав поранення.
"Вибач, Юкіо", - подумки сказав фамільр, - "я не зміг до тебе пробратися".
"Все гаразд", - змучено посміхнувся Окумура, розуміючи, що ситуацію хорошою не назвеш, - "відвези мене до Скарлетт".
Демони потихеньку оговталися від шоку, викликаного появою Данталіона. І ворота Геєни знову ледь не тріщали від натиску пекельних сил.
Артур повільно відступав, ховаючись за руїни. Фокалор серйозно розійшовся, а демони, що пролітали повз, ледь не зламали паладіну руку. Сяк-так перев'язавши рану, що кровоточила, Оґюст Ангел важко зітхнув. Може, дійсно настав час померти? Досить бачити, як гине Асія під натиском зла. Невже так складно змиритися з неминучим, отримати удар і вирушити до Раю? Виявляється, складно. Артур не міг залишити товаришів... друзів. Усі паладіни - навіть Окумура, хоч паладіном він поки не став - стали дорогі Артуру. І хоча світловолосий чоловік отримав звання відносно недавно, він встиг потоваришувати з рештою. Навіть постійно невдоволена Скарлетт чудово вписувалася в їхню компанію. Навіть легковажна Шура, позитивна Беатрікс, відчужений Ітан, незворушний Ернесто... Хіба можна їх кидати?
"Нізащо", - вирішив Оґюст Ангел, вибираючись із укриттят і заздалегідь прикликавши сузір'я.
- Що, готовий здохнути? - вишкірився Фокалор.
- Ні! - Артур блискавично атакував демона. Вони знову зчепилися, щоправда, ненадовго. Меч паладіна залишив пекучу рану на тілі Фокалора. Той завив, відступив назад, маючи намір ще раз атакувати. Але нічого зробити не встиг. Сузір'я Лева, що з'явилося позаду, відгризло вищому демону голову.
Вів'єн знову опинився біля Скарлетт, хвацько розмахуючи мачете. Ятагани він десь загубив.
- Ти поранений, - озвалася Рейн, помітивши, що сорочка француза просякнута кров'ю, - і не кажи мені, що це демонічна кров. Гадаєш, я не здатна відрізнити?
- Так, я поранений, - не заперечував Бонне, - і ти, до речі, теж. Тож не відходь далеко.
- Бач, який захисник, - хмикнула ірландка, стріляючи в демонів, - гаразд, залишайся.
Вони стали спиною до спини і повільно пересувалися вперед, разом зменшуючи кількість ворогів.
- Скарлетт, - заговорив Вів'єн через кілька хвилин, - у мене до тебе прохання.
- Так? І яке? – поцікавилась ірландка, на яку ледь не впав убитий Галахадом Олів'єр. - Бісів де Логрес! Кажи, Бонне. Сьогодні апокаліпсис. Останні бажання – закон.
- Коли все це закінчиться... - мовив француз, - і ми виживемо... давай зустрічатися?
Галахад, почувши це, голосно зареготав.
- Це найкраще освідчення в коханні, яке я чув, - прокоментував він.
- А більш підходящого місця та часу ти знайти не зміг? - хмикнула запитала Скарлетт. - Втім, це навіть приємно, я втішена почути твої слова саме тут.
- Ні, не зміг, - винувато посміхнувся француз, - ти б ухилилась від розмови, як завжди.
Вони знаходились у центрі запеклої битви. Какофонія звуків, моторошне видовище дохлих, розчленованих і обезголовлених демонів, нудотні запахи - назвати руїни Ордену романтичним місцем язик не повертався. Крім того, Скарлет і Вів'єн час від часу відволікалися, щоб убивати ворогів.
- Скільки ж з тобою мороки, Бонне, - зітхнула Рейн, цілячись у ворогів.
- Ти знову уникаєш відповіді, - зауважив Вів. Підійшовши до ірландки, обійняв. - Хочу знати твоє рішення.
- Божевільний, - прокоментувала Рейн його поведінку, - Віве...
- Не відпущу, - тихо промовив француз, зарившись носом у її волосся.
- Гаразд, я буду твоєю дівчиною, - якомога сміливіше сказала Скарлетт, - а тепер давай згадаємо, де знаходимось і...
Вів'єн просто поцілував її.
- Не хочу вмирати, знаючи, що не зробив цього, - він усміхнувся, відсторонюючись.
- Тільки спробуй померти, - прошипіла жінка, схопивши його за комір сорочки, - краще давай зробимо так, щоб ці тварюки здохли!
Галахад та Леонард не на жарт розійшлися. Вищий демон невпинно жбурлявся отруйно-зеленою гидотою і відразу ж нападав, бажаючи вбити хлопця. Де Логрес реготав, спалюючи магію супротивника. Лезо його меча свистіло в небезпечній близькості від Леонарда.
- Я ненавиджу тебе, Данталіоне! - вив Леонард. - Ти згориш у пекельному полум'ї, переживаючи найжорстокіші муки!
- Впевнений? - добродушно посміхнувся Галахад, змахнувши крилами. Леонарда ледь не збив сильний порив вітру. - Ти от помреш через п'ять, чотири, три, два...
- Ти вже й смерть навчився пророкувати? - вишкірився вищий демон і раптом упав на землю з продірявленою стороною.
- Іноді корисно озиратися, Леонарде, - хмикнув Галахад, дивлячись на Юкіо, котрий перезаряджав пістолети.
- Може, хтось пояснить мені, що діється? - похмуро запитав молодший Окумура, стріляючи в чергового демона.
- Та годі тобі, Юкіо, - сказав де Логрес, - я ж допомагаю, хіба не бачиш?
- Досить розважатися, Галахаде, - до них підійшла Скарлетт, - як зачинити браму? Якщо не знаєш – вали назад.
- О, Галахаде, - Бенджамін з'явився раптово, цілий і неушкоджений, щоправда, у чорному від крові демонів одязі, - коли ми востаннє зустрічалися, крила в тебе були іншого кольору.
- Звичайно, - погодився хлопець, махаючи крилами, - як вам? Все більше наближаюся до янгольської подоби. Незабаром і німб з'явиться. Ой, не кривися, Скарлетт. Адже тоді я зможу благословити ваш із Вівом шлюб.
Рейн зітхнула.
- Я все ще чекаю відповіді, - порушив мовчанку Юкіо.
- Полум'я Сатани, - тихо промовив Галахад. Всі напружилися, - синє полум'я може зачинити браму. Твій брат так і зробив, коли Сатана оволодів отцем Фудзімото.
Юкіо ледь не впав з Куро.
- А ти хіба не знав? - здивувався де Логрес, кидаючись білим полум'ям. - Тоді повелитель Геєни відчинив браму, оволодів Широ... І Рін пробудив свою силу, щоб захистити прийомного батька. Пробуди своє полум'я, Юкіо, як ти зробив під час другого відкриття. Це буде легко.- Окумуро, чого стоїш?! - гаркнула Скарлетт. - Пробуджуй полум'я!
- Як? - безпорадно спитав хлопець, дивлячись на Галахада. Молодшому Окумурі було незрозуміло, звідки цей незнайомець знає, що сталося з батьком.
- Деякі демони, що знаходяться тут, були свідками пробудження сили Ріна, - відповів де Логрес, - а я читаю їхні думки. Не хвилюйся, братику. Краще розізлися.
- Ще раз назвеш мене братиком... - почав Юкіо.
- Та що ви стоїте? - грізно заревіла Морріґан. – Краще подивіться, кого ці виродки привели!
Паладіни глянули в напрямку брами Геєни і заціпеніли. Звідти з оглушливим виттям вистрибували величезні вугільно-чорні пекельні пси.
- Пробуди своє полум'я, Юкіо, - Галахад більше не посміхався, - інакше ми всі загинемо.
***
Жахливих слуг Саурона було, як і передбачив Рін, вісім. Їхній різкий, неприємний вереск лякав людей і гномів. Істоти швидко знижувалися і приготувалися зжерти когось із людей, але тут на них напали орли таких самих розмірів, як і назґули.
- Старий, - широко посміхнувся Рін, - тільки він здатний на такі фокуси.
- Принаймні з назґулами проблем не буде, - зауважив Ден.
- Орли! - кричав Піпін, дивлячись у брудно-сіре небо. - До нас летять орли!
Птахів прилетіло багато, близько десятка. Вони хоробро впали на голови тварюкам, чіплялися в крила гострими кігтями і потужними ударами дзьобів пронизували зміїні шиї. Назґули нікого не встигли поранити.
Рін і Ден далі зайнялися боєм, адже орків не поменшало. Ця нескінченна війна ставала ще запеклішою. Як не намагався екзорцист, та всіх союзників врятувати не міг.
Раптом багряне світло Саурона зникло, бо Око на щось відволіклося. Назґули, видаючи пронизливий вереск відступили, що дуже насторожило Дена.
- Щось трапилося, Нарлоне! - закричав янгол, розмахуючи мечем. - Чому Саурон відволікся?
- Не знаю, - відповів Рін. Хлопець нічого не розумів. Він просто вбивав орків. Так довго екзорцист не користувався силою навіть під час битви з Сатаною. І якщо назґули відлетіли, то на одну проблему менше.
Раптом Окумура побачив жахливу картину: Араґорна збила з ніг триметрова тварюка, закута у важкі обладунки. Мордяці монстра позаздрили б усі демони Геєни, настільки кошмарною виглядала потворна голова. Незважаючи на втому, юнак кинувся до спадкоємця Ісілдура, проклинаючи себе за легковажність. Дена знову не було. Рін побачив, що до Араґорна поспішає Леголас, але теж не встигає.
"Ден, крилата ти істота", - похмуро подумав хлопець, - "що ж ти завжди пропадаєш? Гаразд, сам розберуся. Хоч би вийшло..."
Екзорцист стиснув у руці кулон, зосередився, і за його спиною загорілося полум'я, набуваючи форми дивовижних синіх крил. Окумура невпевнено змахнув крилами, і вогонь поглинув орків довкола нього. Екзорцист злетів угору і впав на здоровенного орка, який мало не вбив Араґорна. Істота згоріла, юнак невміло опустився на землю і допоміг піднятися королю. Ден тим часом ширяв над Мордором і кидався в орків кулями зі світла.
Бій тривав.
***
Пекельні пси були воістину пекельними. Розлючені тварюки величезного зросту трощили і рвали все, що знаходилося на шляху. Двоє з потвор кинулися на Ареса. Правда, бог війни і сам був не менший злий. Тож звірюкам не пощастило.
- Аїд би позаздрив, - прогарчав Арес, спритно відрубавши лапу псові, - його Цербер у порівнянні з цими виродками щеня.
Інші були з ним згодні. Особливо паладіни, які намагалися не попадатися на очі псам. Якщо боги могли винищити істот, то людям було доволі важко.
- Я беру дворняг на себе, - сказав Галахад, - разом із богами ми швидко впораємося. А ви, - він подивився на Вів'єна і Скарлетт, - не лізьте. І так живого місця на вас нема.
Сказавши це, де Логрес полетів ближче до воріт.
- Ви поранені? - розхвилювався Юкіо. - То чому ж ви?..
- Нема часу, - перебив хлопця Бенджамін, - ти чув, що сказав Галахад? Тобі потрібно пробудити полум'я.
- Але... - розгубився Окумура.
- Геть звідси, бо пристрелю! - підвищила голос Скарлетт. І Юкіо, осідлавши Куро, постарався не провокувати ірландку.
"Як мені це зробити?" – думав хлопець. - "Як?"
"Не знаю", - сумно відгукнувся Куро. Кіт щиро хотів допомогти, але, на жаль, з таким завданням Юкіо мав упоратися сам.
Багато богів тепер намагалися не відходити один від одного і об'єднаними зусиллями знищували нових ворогів. За решту демонів узялися паладіни. Та вони все одно не справлялися з такою кількістю сил Геєни.
Випадково подивившись праворуч, Юкіо помітив оточену псами Афіну. А біля богині лежала Беатрікс.
- Дідько! - не стримався Окумура. - Куро, туди!
Тепер йому стало зрозуміло, чому богиня мудрості не приєдналася до решти. Афіні довелося б одночасно нести американку, боротися і дивитися, щоб ніяка тварюка не напала ззаду. Втім, дочці Зевса і так було нелегко, бо вона ще й захищала Брукс від ворогів.
- Агов, собацюро! - гукнув Юкіо одного з ворогів. Тварюка підняла огидну, вкриту засохлою кров'ю морду і оголила зуби. Хлопець холоднокровно увігнав в очі істоти всі кулі з пістолетів. Пес упав, здійнявши хмару пилу, а Юкіо, перезарядивши зброю, заходився стріляти в наступного ворога.
- Що з Беатрікс? - спитав хлопець, опинившись біля Афіни. Богиня втомлено подивилася на нього. Її шолом загубився десь у руїнах і світле волосся розсипалося по плечах.
- Вона прикликала багатьох із нас. Це знесилило її, - відповіла Афіна, обережно піднімаючи американку. - Віднеси її в безпечне місце.
Куро дозволив посадити Беатрікс собі на спину. Юкіо підібрав рапіри і сховав їх у піхви.
- Подбай про Беату, - сказала наостанок Афіна перш, ніж приєднатися до Фреї з Хатіманом.
- Не думав, що таке трапиться, - пробурмотів екзорцист, забираючись на фамільяра, - Куро, повертаємось до Скарлетт і Віва. Думаю, Беатрікс там...
Окумура не встиг договорити. Якась тварюка безцеремонно збила його з Куро і потягла подалі від кота.
- Біжи звідси, Куро! - закричав Юкіо, бачачи, що фамільяр готується атакувати ворога. - Біжи! Захисти Беатрікс!
Кіт здивовано моргнув - Окумура на мить побачив сльози, що блиснули в очах фамільяра, - а тоді одним стрибком перемахнув через руїни даху. Юкіо вистрілив навмання. Низьке гарчання свідчило про те, що хлопець влучив. Окумура одразу ж звільнився з хватки, помітивши, що кігтиста лапа залишила криваві подряпини на плечі. Розвернувшись, він прицілився, тільки вистрелити не встиг. Екзорциста знову схопили за шию й підняли над землею.
- Попався, - побачивши огидну голову стерв'ятника, Юкіо зрозумів, що це кінець. Аластор нікого й ніколи не шкодував, - ти здохнеш, зраднику. Нарешті здохнеш.
Окумура відчув, що задихається. Рука вищого демона стискала горло дедалі сильніше. У розпачі Юкіо вчепився руками в кінцівку Аластора, сподіваючись хоч якось звільнитися. Але ні. Аластор лише зневажливо хмикнув, бачачи нікчемні спроби екзорциста.
І тут сталося неймовірне. Руки Юкіо спалахнули синім вогнем. Аластор так і завмер з розкритим дзьобом... і згорів. Окумура впав, кашляючи і жадібно вдихаючи повітря. Очі все ще сльозилися. Юкіо підняв тремтячі долоні і здивовано дивився на синє полум'я, не вірячи, що в нього вийшло. Але як? Адже він нічого не робив.
"Я просто хотів врятуватися", - подумав хлопець, торкаючись шиї. Полум'я не спопеляло господаря, - "як тепер ним користуватися?"
- Вітаю, братику, - Юкіо скривися, почувши голос Галахада, - тепер ти озброєний.
Де Логрес плавно приземлився біля Окумури, з цікавістю розглядаючи його руки.
- І як мені використати вогонь? - спитав Юкіо. - Це навіть не Курікара Ріна...
- Створюй кулі з полум'я і кидай у ворогів, - порадив Галахад. Він показав екзорцисту долоню, на якій з'явилася куля білого полум'я. Тоді прицілився і потрапив у морду пекельному псові, який одразу ж згорів.
- Твоя черга, - сказав Галахад, - це легко. Всього лиш...
Раптом почувся гомін, ніби десь били в велетенський барабан. Гуркіт наростав і, здавалося, вся Асія вібрує від цього страшного звуку. Усі завмерли. А за кілька секунд звук затих.
Над Ватиканом відкрилася брама в Середзем'я. Щоправда, шлях до неї перегороджував щит Ітана. Демони радісно заверещали і, як один, кинулися трощити щит.
- Що це? - Юкіо вдивлявся у пейзаж, який показувала розкрита брама. Непривітна місцевість, освітлена помаранчевим світлом, чорна споруда, а перед нею якраз зійшлися дві сили. Окумура дивився на людей, які протистояли величезній армії. Тому синій спалах серед цього побоїща був дуже яскравим. - Рін!
Юкіо дивився на брата. Старший Окумура якимось чином зумів відростити собі крила з синього полум'я і тепер міг злітати нагору і раптово нападати на орків. Юкіо вкотре захопився вмінням брата контролювати пекельну силу.
- Годі витріщатися, - Галахад безцеремонно потягнув хлопця, - якщо зараз не зачинимо браму - демони проб'ють щит і увірвуться в Середзем'я. Рін і так має кого вбивати.
- Але раптом йому потрібна допомога... - почав Юкіо.
- З ним Деніель, тож будь спокійний, - сказав де Логрес.
***
У Середзем'ї всіх також здивував і навіть налякав дивний гуркіт. А коли в небі над Мордором відчинилася брама, союзники здивувалися. Але Саурон, схоже, не звертав уваги на аномалію, бо дивився геть в інший бік.
- Що це? - Вікка дивилася на місцевість, оточену прозорим фіолетовим куполом.
Спочатку Рін не звернув уваги на це явище. Все ж таки орки турбували хлопця набагато більше. Але, помітивши всередині купола синій спалах, Окумура придивився. І зруйнована місцевість видалася йому знайомою.
- Невже?.. - округлив очі Рін. Страшна здогадка пронизала свідомість. - Ватикан!.. Дене, мені треба туди!
- З глузду з'їхав?! - голосно спитав янгол.
- Там паладіни! - задихаючись, сказав екзорцист. - І... Юкіо.
Розчистивши місце від нав'язливих ворогів, янгол задер голову. Нахмурився, побачивши відчинені ворота Геєни, які розкрилися, наче потворний рот хтонічного чудовиська, а потім хмикнув.
- З ним буде все гаразд, - сказав Деніель.
- Звідки ти знаєш? - спитав Рін, помахом крил відправивши на той світ полк ворожої армії.
- Там Галахад...
***
- Не відволікайся, братику, - невдоволено сказав де Логрес. Юкіо здригнувся, неохоче переводячи погляд на співрозмовника. - Підпали ворота Геєни. Бачиш, демони таранять щит з усіх сил. Навіть Аполлон не в змозі зупинити руйнування. В Ітана майже не лишилося сил...
Втім, сил не залишилося ні в кого. Змучені, поранені, закривавлені паладіни ледь трималися на ногах. І лише боги якось стримували нашестя зла.
- Як мені зробити, щоб вогонь поширювався? - спитав Окумура, все ще з побоюванням дивлячись на свої руки. Він боявся, щоб не спалити союзників. Ріну знадобилося кілька років, щоб підкорити силу Сатани.
- Годі думати про невдачу, - сказав Галахад. На його руках теж з'явилося біле полум'я. Він з'єднав долоні і почав їх повільно розводити. Юкіо побачив, що полум'я Галахада набуло форми кулі, яка збільшувалася доти, поки де Логрес не жбурнув її в натовп демонів. І тут Окумурі на думку спала ідея.
- Галахаде, підкинь мене до воріт і негайно, - заявив екзорцист, з'єднавши долоні, наче збираючись молитися.
- Ти впевнений? - стурбовано спитав юнак, прочитавши думки Юкіо.
- Цілком! – рішуче кивнув молодший Окумура. Де Логрес схопив Юкіо за комір піджака і злетів угору. Довкола них спалахнуло біле полум'я, утворюючи своєрідний щит. Демони, які полізли до Галахада, одразу ж згоріли.
А Юкіо, зосередившись, почав повільно розводити руки, щиро бажаючи, щоб його план вдався.
***
- Галахад? Хто такий Галахад? - Рін так і сипав питаннями, незважаючи на те, що обстановка явно не сприяла розмовам. Дивитися на ворота не було сенсу. Лишалося тільки дізнатися про все у Дена. Та янгол не був налаштований на розмови, бо вважав за головне розібратися з орками.
Рін хвилювався за Юкіо. Брат, мабуть, пробудив свою силу. Старший Окумура не сумнівався, що Юкіо вдасться керувати синім полум'ям. І зараз молодший брат – не герой у Ватикані. Але демони... Їх так багато. Що там взагалі сталося?
Через те, що він, задумавшись, втратив пильність, на хлопця знову несподівано напали. Рін отримав кулаком по голові, впав і ледве встиг відкотитися вбік. Туди, де він лежав секунду тому, встромився меч із зазубринами. Екзорцист схопив орка за ногу і спопелив. А потім так і залишився лежати на землі із закривавленим від удару обличчям.
Окумура вперше подумав, що вже не може піднятися. Він стомився. Йому все одно. Адже військо переможе і без нього, чи не так? І лише печіння на грудях змусило екзорциста розплющити очі. Примружившись, хлопець здивовано дивився на кулон, що сяяв чистою синявою. Подарунок Володарки Ґаладріель.
"Вір у себе", - знову почув екзорцист мелодійний голос, ніби ельфійка була поруч. Стиснувши кулон у руці, Рін, спираючись на меч, знайшов у собі сили піднятися. Усвідомивши, наскільки егоїстично поводився, Окумура похитав головою.
- Це більше не повториться! - люто крикнув екзорцист, встромивши Курікару в землю. І синя хвиля полум'я накрила Мордор...
***
Опинившись над брамою Геєни, Юкіо скривився від нудоти. Він ніби розглядав нутрощі якогось монстра. Куля синього полум'я в руках стала настільки великою, що молодший Окумура насилу стримував цю силу. Галахад щось говорив, але через виття демонів Юкіо не розібрав ні слова.
"Пора", - подумав хлопець, миттю кинувши погляд на браму в Середзем'ї. І зчудувався, заворожено спостерігаючи, як вороже військо гине в бурхливому морі синього полум'я. Навіть з іншого світу це видовище було неймовірним. А вдалині засвітилося ще одне осердя полум'я - вивергався вулкан.
- Юкіо, швидше! – голос Галахада змусив згадати про те, де екзорцист знаходиться, – паладінам потрібна допомога. Нам необхідно...
- Кидай мене, - не замислюючись, заявив Юкіо, - просто у ворота.
- Ні! - люто вигукнув де Логрес. - Хоч я й архідемон, та цього не зроблю.
- Кинь мене негайно! - і собі заволав Окумура. - Немає часу гратись у шляхетного лицаря. Ти потрібен паладінам. Полум'я мене не чіпатиме. Кидай, інакше спалю твої крила!
На мить хлопцеві стало страшно. Що з ним буде, якщо він упаде прямо в пекло? Чи встигнуть ворота зачинитися? Чи не розіб'ється він? І чи допоможе йому синє полум'я вижити?
Але думки зникли, як тільки Галахад відпустив молодшого Окумуру. Панічний страх на кілька хвилин змінився шаленим захопленням від польоту. Юкіо відпустив кулю синього полум'я. І заплющив очі, падаючи в бурхливий вогонь.
***
Все потопало в синьому вогні. Війська Ґондора і Еребора з подивом спостерігали за хвилями, що розтікалися й пожирали ворогів. Синє полум'я здавалося безмежним морем, яке вийшло з берегів, щоб допомогти союзникам очистити світ від зла. А керував цією могутньою та жахливою силою молодий екзорцист. Рін вчепився в руків'я меча так, ніби боявся, що знову впаде. Зосередившись на полум'ї, він нічого довкола не помічав.
І тут з боку Барад-Дура почувся вереск, наче хтось намагався іржавим мечем розрізати камінь. Вогняне Око затремтіло, спалахнуло, обертаючись на всі боки, ніби його охопила паніка. Орки, які вціліли, зупинилися, припинили бій і кинулися тікати. Збентежена Вікка дивилася, як з Вогняної гори хлинули хвилі чорного диму. Ґендальф завмер, Леголас опустив лук, Араґорн піднявся на ноги, Боромир від подиву припинив добивати чергового орка. Всі спостерігали, як над вежею Саурона згустилися хмари, утворивши завихрення, і Вогняне Око разом із вежею почало падати на землю. З тріском валився камінь, око металося в агонії, намагаючись звільнитися, і червоний вогонь осяяв хмари над Барад-Дуром. Око спалахувало все яскравіше, потім стиснулося в крихітний вогник і вибухнуло, залишивши після грізної чорної вежі купу каміння.
- Фродо! - радісно заволав Мері, розмахуючи мечем. І союзники посміхнулися. Рін погасив полум'я, радіючи, що все скінчено. Бо брама в Асію вже зачинилася. Екзорцист сподівався, що Юкіо теж зачинив ворота в Геєну і зараз святкує завершення битви.
Зникли орки, зметені вибуховою хвилею, чорна брама, вежї і всі конструкції, створені Сауроном, руйнувалися, ніби були зроблені з паперу.
Почалося виверження Ородруїна. І веселі вигуки одразу ж затихли. Бо у Вогняній горі залишилися Фродо з Семом.
- Фродо... - прошепотів Рін, намагаючись розгледіти хоч щось. Та бачив він лиш оранжево-червоні потоки лави та чорний дим. Хлопець спробував зробити крок, але не втримався і впав, непритомніючи.
***
Юкіо розплющив очі й одразу ж примружився, бо яскраве світло ледь не засліпило хлопця. Через це екзорцист не розумів, де знаходиться, картина була розмита і перед очима все ще танцювали сині вогники.
- Це що, рай? - пробурмотів Юкіо.
- Обламайся, Окумуро, - почувши невдоволений голос Скарлетт, хлопець остаточно прокинувся. А тоді зрозумів, що тіло болить так, ніби по ньому пройшли кілька сотень слонів. Здавалося, кожну кістку роздробили, потім якось склеїли і повернули назад, шкіру пекло, голова боліла, а в роті пересохло. Крім того, Юкіо виявив, що ледь не з голови до ніг забинтований. "Мені позаздрила б будь-яка єгипетська мумія", - подумав Окумура. Втім, глянувши на британку, екзорцист зрозумів, що жінка виглядає майже так само.
- А ми... перемогли? - спитав Юкіо. Говорити виявилося дуже важко, та він мав знати.
- Перемогли, заспокойся, - відповіла Рейн, - правда, ти всіх налякав. Коли ми тебе знайшли, ти ледве дихав. Придурок ти, Окумуро. Навіть я б до такого не додумалася.
- Дякую, - Юкіо безглуздо посміхався. А через секунду різко повернув голову і ледве не завив від болю, - а що з іншими? Де вони?
- Вгамуйся, - ірландка позбавлялася від бинтів, - найбільше постраждали тільки ми з тобою, Брукс, Вів та Ітан. Але вони просто перестаралися. Їм потрібен відпочинок, а не літри настоянок Бенджаміна. Боги цілі та неушкоджені. Уявляєш, цей виродок Арес врятував мене!
Молодший Окумура, не особливо вслухаючись у потік лайки, адресованої богу війни, почувався щасливим. Паладіни вистояли. І брама...
- Брама в Середзем'я! - вигукнув Юкіо, згадавши брата.
- Зачинена, - повідомила Рейн, - брама зачинилась, як тільки в тому світі сталося виверження вулкана. Що з твоїм братом - не знаю, але там було гаряче.
- Отже, Рін скоро повернеться, - зітхнув полегшено молодший Окумура, знімаючи бинти з ліктів, де чорніли опіки, - це що таке? - він дивився на коричневі рукавички, зроблені з невідомого матеріалу.
- Вогонь на твоїх руках не гасне, - сказала Скарлетт, - Бенджаміну довелося довго шукати матеріал, подібний до того, з якого виготовлені піхви Курікари. Схоже, ходити тобі в рукавичках до кінця життя.
Молодший Окумур обережно зняв одну рукавичку. Рука його до зап'ястя була охоплена синім полум'ям. Скарлетт з цікавістю спостерігала за хлопцем, який розглядав кінцівку так, ніби долоня йому не належала. Зітхнувши, Юкіо надягнув рукавичку.
- Хвіст у тебе теж нічого так, - як би ненароком промовила жінка і зареготала, коли Юкіо почав знімати бинти, щоб перевірити.
- Ви з глузду з'їхали? - у приміщення зі швидкістю урагану влетів Бенджамін, до речі, без жодної подряпини. - Негайно лягайте назад. Окумуро, тебе це стосується у першу чергу. Скарлетт, твої кістки ще не зрослися. І не дивись на мене так, інакше замість двох настоянок питимеш десять.
- Братку, привіт, - за мексиканцем, променисто посміхаючись, крокував Галахад, - ми перемогли, ура, добро восторжестувало. Було весело. Одужуйте швидше, я вечірку хочу.
- Де Логресе, ти нестерпна тварюка, - прошипіла Скарлетт, - навмисне дозволив Аресу врятувати мене.
- Та що тут такого? - щиро здивувався юнак.
А Юкіо мовчав і насолоджувався довгоочікуваним спокоєм. Війна скінчилася.
***
Рін прокинувся у залитій сонячним світлом спальні. Панувала приємна тиша. Саме приємна, а не напружена чи тривожна. Усміхаючись, екзорцист повернув голову і помітив сплячу Вікку. Пантера примудрилася заснути в незручному дерев'яному кріслі. Їй, здавалося, нічого не заважало.
- Агов, Вікко, - тихо покликав юнак. Пантера миттю розплющила сріблясті очі і кинулась на хлопця.
- Ти живий! Ти вижив! Ріне, я так злякалася, - від обіймів Вікки екзорцист ледь не задихнувся.
- Чекай... що трапилося? - спохмурнів Окумура. - Я пам'ятаю, як здох Саурон, орки почали тікати... Ородруїн! Фродо! Де Фродо та Сем? Що з ними?
- Вони живі, - посміхаючись, Вікка відпустила екзорциста, - Ґендальф знайшов їх і на орлах переправив у Мінас-Тіріт. А ти... ми гадали, що ти помер. Ти витратив багато сил. Ден так сказав. Це він вилікував тебе.
Рін відчув вдячність. Янгол виявився найкращим другом.
- А де, до речі, Ден? - поцікавився демон, сідаючи на ліжку.
- Ден трохи... втомився, - неохоче відповіла дівчина, - теж ледь не помер. Але не хвилюйся, - швидко додала вона, бачачи, що Окумура зібрався шукати янгола, - Ден спить, я йому трохи допомогла.
- Ти на мене дивно дивишся, - Рін зауважив, що пантера пильно стежить за ним, - щось не так?
Що саме не так, хлопець помітив, коли довгі пасма волосся впали йому на плечі. Усі ельфи позаздрили б. А Окумура німо витріщався на волосся, не знаючи, як реагувати.
- Це... це побічний ефект янгольської магії, - Вікка щосили намагалася не сміятися, - нічого страшного, Ріне...
- Де це крилате чудовисько?! - крик Окумури був чутний на весь Мінас-Тіріт. - Що він зробив?
- Ось вона - подяка демона, - незворушно прокоментував почуте Деніель, сидячи на даху однієї з веж.

Примітки

[1]Фрея – у германо-скандинавській міфології – богиня кохання та війни, головна серед валькірій.
[2]Дурга - одна з богинь індуїзму, войовниця, що бореться з демонами. Десятирука жінка, що сидить на тигрові.
[3]Морріґан - богиня війни в ірландській міфології.
[4]Хатіман - синтоїстський бог війни.
[5]Сехмет - у стародавньому Єгипті - богиня війни та палючого сонця, медицини та чаклунства.
[6]Леонард - один із підлеглих Данталіона, головний інспектор чорної магії та чаклунства, господар шабашів.
[7]Олів'єр - демон, що пробуджує в людях жорстокість. Підлеглий Данталіона.
[8]Валефор - з'являється з тілом лева та безліччю голів. Підлеглий Амаймона.
[9]Аластор - підлеглий Азазеля, демон помсти, кат пекла.
[10]Фокалор - підлеглий Левіафана, король бурі. З'являється в подобі людини з крилами грифона. Луската шкіра має зелений відтінок, волосся нагадує водорості.