Школа.Кохання

І не соромно?

Привіт! Я Настя, та можливо найщасливіша дівчинка на землі...

Моя сім'я... Тобто ми, переїжджаємо в саму чудову країну у світі, а саме в Корею.

Насправді я зраділа не тільки тому, що це моя мрія. Я вже пів року вчуся в 10 класі, мене ніяк не можуть прийняти мої однокласники, за весь цей час у мене не з'явилося жодного друга.

Я надіюсь, що в Кореї все буде по-іншому. Взагалі-то, це не так і страшно, що у мене немає друзів, я люблю бути на самоті.

Ось і настав день переїзду, а точніше перельоту, летіли ми з Києва в Сеул приблизно 13 годин. Та, для мене цей час пройшов дуже швидко, я одягла навушники, дивилась у вікно, і слухала музику.

"Новий клас...нові однокласники...нові друзі...нові вчителі...Може в цей раз все вийде? Буду надіятись на краще."

Ось ми приїхали в Сеул. Зараз, ми з моєю сім'єю розглядаємо наш будинок, та вирішуємо кому яка кімната достанеться. Моя нова кімната на другому поверсі.

Взагалі-то, тато купив будинок, так, як прогнозує залишатися в Кореї як найменше на 3 роки. Та, і грошей у нас більше ніж достатньо, краще купити дім, чим знімати.

Мене треба влаштувати в школу сьогодні, щоб завтра, я вже в неї спокійно пішла, і почала своє навчання. Зараз 4 години вечора, сьогодні понеділок. Тато зі мною заходить в кабінет директора, подає мої документи на навчання, тим часом викликаючи мою майбутню класну керівничку в кабінет. Ми з нею знайомимось. Насправді вона нічим не відрізняється від минулого класного керівника. Їм років по 50, і обом плювати на своїх учнів, але вони підтримують авторитет школи, і класу.

Ось і перша ніч в Кореї, завтра важкий день. Щоб ви знали, то я найбільше в житті не люблю бути новенькою. Я зовсім не хвилююсь, ми з сім'єю дуже часто переїжджали, але лише по Україні, в Кореї, і мова інша, і взагалі все! Ну, доживемо - побачимо...

Ранок. Сьогодні дощ...

Я дуже швидко зібралась, вдягнувши спідницю та блузку і закотивши на ній рукава.

Мене підвіз в школу тато на нашій машині Ferrari Enzo . Взагалі-то, я хотіла його відмовити, але він сказав, що йому так буде спокійніше, і я не стала сперечатися.

-Ти готова?

-Завжди готова.

-Бувай - сказала я виходячи з машини.

-Бувай! Удачі тобі!

Якнайшвидше я вийшла із машини, і хотіла пройти в школу не помітною, але в мене не вийшло... Всюди біля своїх тачок стояли старшокласники, і говорили між собою час від часу дивлячись на мене. Я якомога бистріше знайшла кабінет в який мені треба йти та увійшла в клас. Так, як зараз лише 7:50, учнів в школі не багато, та, навіть якщо вони і є, то всі зараз надворі.

Зараз я дивлюсь в телефон, і захожу в кабінет, який в мене в розкладі. Як тільки я відкрила двері в кабінет, то побачила красивого хлопця, який сидів один у величезному класі, і нічого не робив.

-Ти довго збираєшся так стояти? Та заходь вже - наказав мені цей хлопець.

Я послухала його і зайшла в кабінет. Я поклала свій портфель на останню парту в першому ряді, туди ж сіла.

Цей клас... Насправді він був дуже сонячним, із-за великих вікон с лівої сторони. Дошка була сучасна, але найбільше я звернула увагу на сині шкафчики. Я завжди мріяла, щоб вони були в нашій школі. Як в американських фільмах!

-Ти... Настя, так?

Як тільки я сіла, спитав у мене цей хлопець. Та я встигла його роздивитися краєм ока. Він брюнет, з карими як у пантери очима...

-Так...

-І не соромно тобі?

-Соромно що?

Він підійшов дуже близько, нагнувся, та сказав дуже тихо мені на вушко:

-Не соромно приходити в такій короткій спідниці?

Я хотіла йому заперечити, та не встигла, тому, що він закрив мої губи своїм великим пальцем.

-Не хвилюйся, мені подобається!

-Чому, чому ти себе так впевнено ведеш?

-Що ти сказала?

-Що почув! Що за ігри?

-Ой дівчинко, а ти нариваєшся?

-А, що, якщо так? Так, нариваюсь!

Я бачила його лице, його самооцінка швидко впала після моїх слів, та він довго не міг придумати, що мені сказати.

Він підійшов до мене, лицем в лице, та сказав:

-А мені подобаються такі нахаби як ти...